Але виявилося, це на щастя …
З Ольгою ми були одружені десять років. У нас було дві донечки, Карина і Дарина. Все ніби, як у людей: вдень робота, ввечері сім’я, але тільки ось щось наша мама стала частенько затримуватися десь. То до подруги зайде, то в магазині черга, то на роботі завал… Зрештою донесли мені «добрі» люди, що у Ольги є інший.
Я, звичайно, не став тягнути і пред’явив їй претензії. Ольга тут же почала оборону, а найкраща оборона, як відомо – напад. Їй було мало уваги з мого боку, вона перестала відчувати себе жінкою, побут «з’їдав» весь її час, а доньки, доньки взагалі, виявляється, любили тільки мене. Загалом, заявила, що йде до іншого. І пішла, по-справжньому пішла, залишивши дівчаток зі мною.
Карина і Дарина спершу довго не могли зрозуміти куди мама поділася, але потім звикли. Мені тут якраз по роботі запропонували в інше місто переїхати, нову філію очолити, ну я і погодився. Ми з доньками почали збиратися, все сталося дуже скоро, тому їдучи, я не встиг розлучитися з Ольгою офіційно.
На новому робочому місці я познайомився з гарною жінкою. Анастасія була моєю ровесницею і теж ростила одна двох доньок. Не довго думаючи, ми з’їхалися і почали жити однією великою сім’єю. Наші діти були практично одного віку, вечорами вдома стояв постійний гамір: дівчата то весело грали всі разом, чи навпаки щось ділили, цілий дитячий садок, їц Богу! Ми з Анастасією не могли натішитися дівчатами, але в таємно намагалися зробити спільного сина, проте, щось не виходило.
На момент дивного дзвінка, ми з Анастасією прожили разом два роки і вже зневірилися у можливості мати сина. Ну, не дано, будемо виховувати дівчат.
А тут дзвінок.
По номеру на мобільному я відразу зрозумів, що дзвонять зі стаціонарного телефону мого рідного міста:
– Миколо Петровичу?
– Так, слухаю Вас.
– У мене для Вас погана новина… Ваша дружина Ольга Павлівна, на жаль, так і не отямилася, сьогодні її не стало. Приїжджайте за дітьми, їх завтра виписують, а що робити далі з приводу Ольги Павлівни ми Вам якраз завтра і пояснимо.
– Це такий жарт? Я не бачив Ольгу Павлівну три роки і наші з нею діти зараз поруч зі мною.
– Нічого не знаю, в графі «батько» ви вказані, забирайте близнюків!
На тому кінці дроту поклали слухавку. Збентежений, я перевірив номер телефону, з якого дзвонили, через інтернет: це був, дійсно, наш міський пологовий.
Анастасія дивилася на мене великими очима і теж не розуміла, що відбувається, всю розмова вона чула. Ми швидко зібралися, відвезли дівчаток до бабусі з дідусем і вирушили з’ясовувати що ж там сталося з моєю колишньою.
Там ми зустріли подругу Ольги. Вона і розповіла нам про те, що другий чоловік покинув мою колишню дружину відразу після того, як вона повідомила йому про дитину. Все проходило у Ольги важко, двійня як-не-як, а в кінці взагалі сталося щось зовсім погане… З дітьми було все гаразд, а ось їхня матір мала проблеми і через кілька днів її не стало. Близнюків потрібно було реєструвати після появи, а матір не могла в такому стані повідомити актуальних даних, тому їх записали відповідно до даних РАЦСу у паспорті, в якому я все ще значився її чоловіком, автоматично стаючи батьком дітей.
Подруга Ольги в сльозах, розповівши все це, пообіцяла допомогти в разі чого, і пішла додому, а Анастасія стояла поруч зі мною і чому то сильно-сильно стискала мою руку.
– Настю, ти чого?
– Колю, ми ж заберемо їх собі, правда?
Було видно, що Анастасія щосили ховає радість і посмішку.
– Кого? Близнюків?
– Так, так, так … Ну, будь ласка! А раптом у нас свої так ніколи не з’являться, а це цілих два, готових …
– Настю, це не іграшки якісь, щоб так про них… я не знаю…
– Колю, ну, я ж серйозно! А дівчата ж як зрадіють! Твоїм і зовсім вони наполовину рідні… Ну, Колю…
Словом, я не міг встояти. Забрали ми близнюків, Ольгу Павлівну проводили в останню путь, як годиться.
Дівчата стрибали від радості, що ми їм братиків привезли і все дивувалися, як це вони у мами Насті животика то не помітили!
За матеріалами – Aрка.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
