fbpx
Історії з життя
Денисе, ти чому з Інни очей не зводиш? Ще місяць не минув, як у тебе дружині не стало

Денис ще зовсім недавно мав хорошу міцну родину. Він цілком серйозний чоловік. Дружині не зраджував. Щоправда, весною жінка симпатична і самотня з’явилася в цеху, де він на верстатах працював. Диспетчером числилася і часто на ділянці з’являлася з паперами в руках. Та мало їх симпатичних перед очима миготить. Чому б не подивитися?

Сина ще чотири роки тому одружив. Назбирали зі сватами молодим на однокімнатну квартиру. Нормально живуть. Онук народився. Нещодавно квартиру на трикімнатну обміняли.

Два роки тому донька вийшла заміж. Вдало. У чоловіка квартира, машина, хороша робота.

Живи та радуйся, на гарних жінок дивись!

Але тут прийшла біда – занедужала дружина, і за два місяці залишила білий світ. Погорював, звісно, ​​Денис. Що не кажи, а чверть століття разом прожили.

Ось уже дев’ять днів справили. Так самотньо стало Денису, хоч вовком вий. Але почав помічати, що коли приходив на роботу в цех, легше ставало. Думав, що через роботу і зайнятість стає легше.

Але одного разу зрозумів, що Інна, та симпатична і самотня, якось по-іншому почала йому посміхатися. Ніжно чи що? Спочатку значення цього не надавав. Але останнім часом все частіше і частіше став їй вслід дивитися, коли та повз нього проходила.

А тут підійшла до нього жінка, яка на їхній ділянці контролером працювала, вона вже на пенсії, але роботу не кидала. Її всі поважали, слухалися. Підійшла й каже суворим голосом:

– Денисе, ти чому з Інни очей не зводиш? Ще місяць не минув, як у тебе дружині не стало.

– Пані Катерино, з чого ви це взяли? – почав він виправдовуватися.

– Я сліпа чи що? І вона довкола тебе кола навиває. Дивись, до сорока днів твоя дружина все бачить!

– Та ну вас! Я у ці казки не вірю.

– Ну як знаєш!

Задумався Денис:

«Цікаво! Люди навколо мене вже про все здогадуються, напевно це обговорюють, а я навіть заговорити з нею не можу».

Наступного дня, коли та, симпатична, на ділянку зайшла, Денис набрався сміливості і гукнув її:

– Інно, яка там наступного місяця, робота намічається? – він і без неї знав це, просто нічого іншого на гадку не спадало.

Та так мило посміхнулася:

– Доброго дня, Денисе!

Відкрила свою папку з паперами і почала йому читати, яка у нього робота наступного місяця буде. А в самої обличчя просто сяє. Але Денис її не слухав, він захоплено дивився на жінку.

За кілька хвилин до кінця зміни прибрав свій верстат, і щойно сирена сповістила про закінчення робочого дня, кинувся в роздягальню. Швидко помився. Одягнувся. Не забув причесатися.

Вийшов із заводу і біля прохідної почав чекати. Ось і Інна йде разом з подругою, про щось говорячи. Подрузі цій попадатися на очі Денису не хотілося, і він дуже сподівався, що вони розійдуться в різні боки.

Але першим його зауважила саме подруга:

– Дивись, Денис на тебе чекає!

Він стояв неподалік і чудово це чув. Інна обернулася, її обличчя осяяла радісна усмішка. Вона махнула рукою подрузі і попрямувала у його бік. Чоловік кинувся до неї:

– Інно, це…, – і тут він зрозумів, що не знає, про що говорити далі.

– Денисе, що трапилося?

– Я хотів…, – чоловік знову замовк.

– …провести мене додому, – закінчила за нього жінка.

– Так!

– Так проводжай! – І взяла його під руку.

Денису стало якось ніяково. Адже навколо багато друзів та знайомих, і вони знають про його втрату.

Прийшов він до тями, лише коли вони відійшли подалі від прохідної.

– Інно, ти де живеш?

– Мені на маршрутці треба три зупинки.

– Може, пішки пройдемося? Поговоримо.

– Схоже, ти не дуже балакучий, – засміялася жінка. – Ходімо!

Провів жінку до під’їзду. Невиразно промовив: «До побачення!» І пішов додому.

Те саме повторилося і наступного дня. І лише третього дня Денис наважився запросити жінку до себе.

– У тебе чистенько! – Жінка озирнулася, зайшовши в його квартиру.

– Так.

Звичайно, він не сказав, що вчора весь вечір наводив лад і пів ночі захопив.

Тут із кімнати вийшов кіт. Підійшов діловим поглядом, глянув на гостю.

– Ой, який у тебе котик гарний! – Жінка нахилилася щоб його погладити.

Кіт грізно нявкнув і вигнув спину, ніби приготувався до бою.

– Щось я йому не сподобалася, – розчаровано знизала плечима жінка.

– Не звертай уваги! Поки освоюйся, а я чай приготую, – провів жінку до кімнати. – Ось пульт, подивися телевізор!

Він пішов у кухню, а Інна натиснула кнопку пульта. телевізор блимнув, усередині його щось клацнуло.

– Денисе! – гукнула жінка. – А телевізор не показує.

Той миттєво підбіг, натискав кнопки пульта. Махнув рукою:

– Гаразд, потім розберуся. Ходімо чай пити.

– Я у ванну зайду? Руки помию.

– Звичайно-звичайно.

Тут закипів чайник, і господар кинувся на кухню. Інна підійшла до ванної кімнати, клацнула вимикачем. Лампочка спалахнула і одразу згасла.

– Ой! – скрикнула вона. – Лампочка перегоріла.

– Зараз заміню.

Швидко вкрутив нову лампочку.

Пили чай, поговорили.

– Інно, я тут трохи приберуся. Посуд помию.

– Ні вже, давай краще я, – усміхнулася у відповідь жінка.

– Ну, якось незручно.

– Іди іди!

Господар вийшов, а Інна зайнялася звичною для жінок роботою. Склала брудний посуд у раковину. Залишки ковбаси та сала в одну тарілочку. Відкрила холодильник. Усередині щось пискнуло, і агрегат замовк.

– Денис! – розгублено гукнула жінка. – З холодильником щось трапилося.

Господар квартири відразу опинився поруч. З подивом глянув на жінку, знизав плечима, потім махнув рукою:

– Гаразд, потім розберуся!

– Денисе, я справді не зрозумію, що відбувається.

– Не звертай уваги!

– Мені здається, що б я не зачепила у твоїй квартирі – все перегорає.

– Не говори нісенітниць!

– Ні, чесно.

– Давай перевіримо! – засміявся господар. – Увімкни на кухні світло!

– Я боюсь!

– Вмикай, вмикай!

Жінка обережно клацнула вимикачем. Лампочка спалахнула і згасла.

– А-а-а! – Вискнула Інна.

– Що за напасть? – здивовано знизав плечима чоловік.

– Денисе, це, напевно, твоя дружина на мене гнівається. Адже сорок днів ще не минуло.

– Не вигадуй! Казки все це, але задумався.

– Я додому піду! – Інна кинулася в передпокій і почала збиратися.

– Давай я тебе проведу!

До її будинку дійшли мовчки. Біля під’їзду жінка тихо промовила:

– Напевно, нам поки що не варто зустрічатися.

– Інно, давай, я твій номер телефону запишу, – не на його обличчі майнула винна усмішка. – Може, все правда про сорок днів. Просто передзвонюватимемося.

– Записуй! Вісім.

Телефон вислизнув із рук Дениса і гепнувся об землю. Той підняв телефон, поводив по дисплею пальцем:

– Не працює.

– Денисе, твоя дружина і тут все бачить. Не треба нам зустрічатись.

І вона побігла до свого під’їзду.

Минув рік. Денис та Інна одружилися. А перед весіллям сходили на цвинтар і попросили на це дозволу у колишньої дружини Дениса. Дозволила та чи ні, ніхто не знає. Але електроприлади у квартирі більше не перегорали. Та й кіт змирився з присутністю Інни.

За матеріалами: Suzir’ya Strilʹtsya.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page