Денис ще зовсім недавно мав хорошу міцну родину. Він цілком серйозний чоловік. Дружині не зраджував. Щоправда, весною жінка симпатична і самотня з’явилася в цеху, де він на верстатах працював. Диспетчером числилася і часто на ділянці з’являлася з паперами в руках. Та мало їх симпатичних перед очима миготить. Чому б не подивитися?
Сина ще чотири роки тому одружив. Назбирали зі сватами молодим на однокімнатну квартиру. Нормально живуть. Онук народився. Нещодавно квартиру на трикімнатну обміняли.
Два роки тому донька вийшла заміж. Вдало. У чоловіка квартира, машина, хороша робота.
Живи та радуйся, на гарних жінок дивись!
Але тут прийшла біда – занедужала дружина, і за два місяці залишила білий світ. Погорював, звісно, Денис. Що не кажи, а чверть століття разом прожили.
Ось уже дев’ять днів справили. Так самотньо стало Денису, хоч вовком вий. Але почав помічати, що коли приходив на роботу в цех, легше ставало. Думав, що через роботу і зайнятість стає легше.
Але одного разу зрозумів, що Інна, та симпатична і самотня, якось по-іншому почала йому посміхатися. Ніжно чи що? Спочатку значення цього не надавав. Але останнім часом все частіше і частіше став їй вслід дивитися, коли та повз нього проходила.
А тут підійшла до нього жінка, яка на їхній ділянці контролером працювала, вона вже на пенсії, але роботу не кидала. Її всі поважали, слухалися. Підійшла й каже суворим голосом:
– Денисе, ти чому з Інни очей не зводиш? Ще місяць не минув, як у тебе дружині не стало.
– Пані Катерино, з чого ви це взяли? – почав він виправдовуватися.
– Я сліпа чи що? І вона довкола тебе кола навиває. Дивись, до сорока днів твоя дружина все бачить!
– Та ну вас! Я у ці казки не вірю.
– Ну як знаєш!
Задумався Денис:
«Цікаво! Люди навколо мене вже про все здогадуються, напевно це обговорюють, а я навіть заговорити з нею не можу».
Наступного дня, коли та, симпатична, на ділянку зайшла, Денис набрався сміливості і гукнув її:
– Інно, яка там наступного місяця, робота намічається? – він і без неї знав це, просто нічого іншого на гадку не спадало.
Та так мило посміхнулася:
– Доброго дня, Денисе!
Відкрила свою папку з паперами і почала йому читати, яка у нього робота наступного місяця буде. А в самої обличчя просто сяє. Але Денис її не слухав, він захоплено дивився на жінку.
За кілька хвилин до кінця зміни прибрав свій верстат, і щойно сирена сповістила про закінчення робочого дня, кинувся в роздягальню. Швидко помився. Одягнувся. Не забув причесатися.
Вийшов із заводу і біля прохідної почав чекати. Ось і Інна йде разом з подругою, про щось говорячи. Подрузі цій попадатися на очі Денису не хотілося, і він дуже сподівався, що вони розійдуться в різні боки.
Але першим його зауважила саме подруга:
– Дивись, Денис на тебе чекає!
Він стояв неподалік і чудово це чув. Інна обернулася, її обличчя осяяла радісна усмішка. Вона махнула рукою подрузі і попрямувала у його бік. Чоловік кинувся до неї:
– Інно, це…, – і тут він зрозумів, що не знає, про що говорити далі.
– Денисе, що трапилося?
– Я хотів…, – чоловік знову замовк.
– …провести мене додому, – закінчила за нього жінка.
– Так!
– Так проводжай! – І взяла його під руку.
Денису стало якось ніяково. Адже навколо багато друзів та знайомих, і вони знають про його втрату.
Прийшов він до тями, лише коли вони відійшли подалі від прохідної.
– Інно, ти де живеш?
– Мені на маршрутці треба три зупинки.
– Може, пішки пройдемося? Поговоримо.
– Схоже, ти не дуже балакучий, – засміялася жінка. – Ходімо!
Провів жінку до під’їзду. Невиразно промовив: «До побачення!» І пішов додому.
Те саме повторилося і наступного дня. І лише третього дня Денис наважився запросити жінку до себе.
– У тебе чистенько! – Жінка озирнулася, зайшовши в його квартиру.
– Так.
Звичайно, він не сказав, що вчора весь вечір наводив лад і пів ночі захопив.
Тут із кімнати вийшов кіт. Підійшов діловим поглядом, глянув на гостю.
– Ой, який у тебе котик гарний! – Жінка нахилилася щоб його погладити.
Кіт грізно нявкнув і вигнув спину, ніби приготувався до бою.
– Щось я йому не сподобалася, – розчаровано знизала плечима жінка.
– Не звертай уваги! Поки освоюйся, а я чай приготую, – провів жінку до кімнати. – Ось пульт, подивися телевізор!
Він пішов у кухню, а Інна натиснула кнопку пульта. телевізор блимнув, усередині його щось клацнуло.
– Денисе! – гукнула жінка. – А телевізор не показує.
Той миттєво підбіг, натискав кнопки пульта. Махнув рукою:
– Гаразд, потім розберуся. Ходімо чай пити.
– Я у ванну зайду? Руки помию.
– Звичайно-звичайно.
Тут закипів чайник, і господар кинувся на кухню. Інна підійшла до ванної кімнати, клацнула вимикачем. Лампочка спалахнула і одразу згасла.
– Ой! – скрикнула вона. – Лампочка перегоріла.
– Зараз заміню.
Швидко вкрутив нову лампочку.
Пили чай, поговорили.
– Інно, я тут трохи приберуся. Посуд помию.
– Ні вже, давай краще я, – усміхнулася у відповідь жінка.
– Ну, якось незручно.
– Іди іди!
Господар вийшов, а Інна зайнялася звичною для жінок роботою. Склала брудний посуд у раковину. Залишки ковбаси та сала в одну тарілочку. Відкрила холодильник. Усередині щось пискнуло, і агрегат замовк.
– Денис! – розгублено гукнула жінка. – З холодильником щось трапилося.
Господар квартири відразу опинився поруч. З подивом глянув на жінку, знизав плечима, потім махнув рукою:
– Гаразд, потім розберуся!
– Денисе, я справді не зрозумію, що відбувається.
– Не звертай уваги!
– Мені здається, що б я не зачепила у твоїй квартирі – все перегорає.
– Не говори нісенітниць!
– Ні, чесно.
– Давай перевіримо! – засміявся господар. – Увімкни на кухні світло!
– Я боюсь!
– Вмикай, вмикай!
Жінка обережно клацнула вимикачем. Лампочка спалахнула і згасла.
– А-а-а! – Вискнула Інна.
– Що за напасть? – здивовано знизав плечима чоловік.
– Денисе, це, напевно, твоя дружина на мене гнівається. Адже сорок днів ще не минуло.
– Не вигадуй! Казки все це, але задумався.
– Я додому піду! – Інна кинулася в передпокій і почала збиратися.
– Давай я тебе проведу!
До її будинку дійшли мовчки. Біля під’їзду жінка тихо промовила:
– Напевно, нам поки що не варто зустрічатися.
– Інно, давай, я твій номер телефону запишу, – не на його обличчі майнула винна усмішка. – Може, все правда про сорок днів. Просто передзвонюватимемося.
– Записуй! Вісім.
Телефон вислизнув із рук Дениса і гепнувся об землю. Той підняв телефон, поводив по дисплею пальцем:
– Не працює.
– Денисе, твоя дружина і тут все бачить. Не треба нам зустрічатись.
І вона побігла до свого під’їзду.
Минув рік. Денис та Інна одружилися. А перед весіллям сходили на цвинтар і попросили на це дозволу у колишньої дружини Дениса. Дозволила та чи ні, ніхто не знає. Але електроприлади у квартирі більше не перегорали. Та й кіт змирився з присутністю Інни.
За матеріалами: Suzir’ya Strilʹtsya.
Фото ілюстративне.