Ксенія вже збиралася лягати спати, коли пролунав дзвінок. Номер був незнайомий, та ще й з кодом іншої країни. Хто міг телефонувати в таку пізню годину?
— Алло, — жінка все ж зважилася відповісти, коли дзвінок повторився.
— Привіт, Кнопко. Ти мене ще пам’ятаєш?
Ксенія не повірила своїм вухам. Кнопкою її називала тільки одна людина — Євген, друг дитинства. Хоча правильніше було б сказати, її перше кохання.
— Звичайно пам’ятаю, — у жінки аж дух перехопило. Ноги тряслися, так, що вона була змушена сісти на найближчий стілець. — Куди ж ти зник? Сто років тебе не бачила.
— Так це не так вже й важливо, — хрипко розсміявся чоловік, але відразу закашлявся. — Вибач, погано себе почуваю. Можеш відповісти на одне запитання?
— Звісно. Питай.
— Ти мене все ще любиш?
Ксенія мовчала. Вона дуже добре пам’ятала, як їй було важко після їхнього розставання.
— Просто відповідай, я не ображуся, якщо виявиться, що ти давно про мене забула.
— Хіба тобі це так важливо? — жінка зібралася з духом.
— Так.
— Люблю, — коротко відповіла жінка і затамувала подих в очікуванні слів чоловіка.
— Я радий, — сказав Євген і кинув слухавку.
Ксенія повільно поклала телефон на стіл. Вона не зрозуміла, до чого було поставлене це запитання? Навіщо ця людина знову з’явився в її житті і розворушила душу?
Десять років тому Женя прийшов і запропонував розійтися. І все це за місяць до весілля. Без жодних пояснень чи вибачень. Взяв і просто пішов так, ніби його ніколи раніше й не було. А сьогодні він вирішив зателефонувати?
— Мамо, щось трапилося? — шестирічна донька, побачивши, що жінка дуже засмучена, вирішила її втішити.
— Тебе хтось образив?
— Ні, малятко, все добре, — кволо посміхнулася Ксенія. — Все гаразд.
Через п’ять днів на ім’я Ксенії прийшов лист від Жені. Спочатку жінка хотіла розірвати білий конверт, навіть не читаючи, але передумала. Вона злякалася, що потім пошкодує.
«Здрастуйте, Ксеніє. Мене звати Антоніна, я мама Жені. Пишу я вам на його прохання.
Напевно, після того дзвінка ви його проклинаєте. Я вас чудово розумію, але й ви, будь ласка, зрозумійте Женю, для нього було вкрай важливо дізнатися про ваші почуття.
Десять років тому він вчинив дуже погано, покинувши вас перед самим весіллям. Але у нього була на це вагома причина. Женя дізнався про свою тяжку недугу.
Лікарі розводили руками і не гарантували ані повного одужання, ані довгого життя. Мій син вирішив не вішати на вас свій важкий тягар і був упевнений, що ви знайдете собі когось кращого за нього.
Він стежив за вашим життям і радів за вас, коли ви вийшли заміж. Він плакав від щастя, коли дізнався, що ви народили донечку. Ви, мабуть, були впевнені, що він вже давно забув про вас, але ні, він згадував про свою Кнопку кожного дня.
Той дзвінок допоміг йому піти з посмішкою. Так, Женя не зміг більше боротися зі своїм лихом і тихо відлетів на небо. Останнім його бажанням було почути ваш голос.
Не тримайте на нього зла, це все, про що я вас прошу».
Ксенія глибоко зітхнула і повільно опустилася на стілець. Вона з усіх сил намагалася стримати сльози. Їй не можна було плакати, бо поруч була донечка.
Вночі, коли вся сім’я буде спати, жінка нарешті дасть волю своїм почуттям, а поки їй потрібно посміхатися.
Фото ілюстративне.
