До свекрухи на ювілей я йти не хотіла, ніби відчувала, що та для мене щось підготувала неприємне. Але й не піти не могла, адже Анна Валеріївна точно скористається моєю відсутністю і буде медами лити сину у вуха і просити подумати про своє життя. Таки інтуїція мене не підвела. Переступили ми поріг дому свекрухи і почалось.
Свого чоловіка з родини я ніколи не забирала, тут у мене совість чиста повністю. Ромка ще до зустрічі зі мною вже був вільним, адже його дружина вже третій місяць, забравши дітей, жила в селі у батьків.
Але, якось про те, що саме вона пішла від чоловіка, забула і Іра – перша його дружина, і Анна Валеріївна – свекруха моя. Для них чомусь саме я є розлучницею і людиною, яка своєю появою зруйнувала сімейну ідилію. Так і живемо 25 рік, вже довше на 20 років ніж тривав перший шлюб, двох дітей на ноги поставили, та все свекруха хоче “відновити справедливість”.
Так ось, до ювілею. Не встигли ми поріг переступити, як назустріч чоловіку йдуть його діти старші. Свекруха ж вийшла слідом, радісно сплеснула руками і стала зустрічати ніби як, його, а сама нам із дітьми вхід закрила.
За столом ще краще, бо серед гостей була була колишня дружина чоловіка. Нас із дітьми свекруха не помічала просто, зате щебетала цілий вечір навколо Ірини і старших онуків.
— Надю, подай до столу котлети. – кинула свекруха мені, навіть не поглянувши у мій бік.
Коли ж я з тими котлетами підійшла до кімнати і хотіла на стіл поставити, свекруха почала критикувати кожен рух і зрештою, аж голос підвищила, бо ж я тарілку з нарізкою відсунула не в той бік, який вона сама собі вигадала.
— Ну ти хоч щось можеш зробити нормально?
Тоді я вийшла із тієї квартири і зареклась від спілкування із Анною Валеріївною. Минуло десять років у такій собі ідеальній тиші. Я не намагалась сподобатись більше свекрусі, не йшла із нею на контакт, а чоловік їздив до мами тільки із нашими дітьми. То була моя обов’язкова умова, адже свекруха все ще товаришувала із Іриною і перша дружина мого чоловіка була незаміжньою і часто “випадково” гостювала у свекрухи моєї саме тоді, як мій чоловік туди приїздив.
Ну а тепер уявіть моє здивування, коли чоловік почав говорити про те, що потрібно забрати його маму до нас, адже вона вже старенька і немічна. Бачте, він не довіряє доглядальницям і хоче бути в курсі стану матері щоденно. Пропонує забрати її в нашу квартиру і найняти людину, яка буде за нею дивитись:
— Не повіриш, навіть мама за. Говорить, що так і їй буде спокійніше.
Тепер я просто не знаю, як мені бути. Навіть, старістю своєю свекруха змогла викрутити так, аби мені насолити. Якщо вона буде тут, то точно у наші двері потягнуться і онуки її старші і та Ірина прийде відвідати давню “подругу”.
Якщо ж я відмовлю. чоловік буде багато часу у мами і у компанії першої дружини, бо свекруха її не інакше, як “доця” кличе.
От як вчинити?
Головна картинка ілюстративна.
