Моїй доньці 32 роки. З’явилась вона у мене в далекому 88 році, хотіла ще дітей, але не вийшло – чоловік пішов до іншої дівчини!Вже на початку нульових я ще раз вийшла заміж, але з новим чоловіком дитини не вийшло, а тепер уже нам з чоловіком за 50 років, які діти? Одна надія на продовження роду була – дочка. Але, мабуть, не судилося через її погляди дивні. Або це зять так на неї впливає – вони не хочуть дітей, причому взагалі. А час іде!
Десь може бути і я винна. Коли дочка вчилася в 9 класі, її подружка (однокласниця), принесла малюка від однолітка. Я була в такому ступорі – адже дівчата були дружні, а значить, що і моя дівчинка може такого ж наробити! Я стала доньці розповідати всі«плюси» процесу появи і виховання дитини. Але дочка мене запевнила, що мені нема чого побоюватися і я заспокоїлася. Вона навчалася і вчасно зібралася заміж – у 24 роки, її чоловікові на ту пору було 27. Пристойний хлопець, але з дивними поглядами на життя! Він вважає дітей не обов’язковим атрибутом сімейного життя. Але і дочка спочатку була тієї ж думки, що і він. Де материнський інстинкт?
Мені спочатку було смішно чути цей лепет, і я десь навіть раділа: нехай діти спочатку на ноги встануть, потім у них всі інстинкти прокинутися самі захочуть. Але ось минуло 8 років і нічогісінько не змінилось! Дочка з зятем і не думають про малюків.
А як мені без онуків? Вони позбавляють себе такого щастя, як перші кроки малюка, перший клас, випускний. Доньці говорю про це, вона навіть ніс верне – а де тут щастя ?! А може вона права? Ось я з чоловіком живу без спільних дітей і теж щасливі разом. І все ж молодих мені не зрозуміти.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
