Вранці він виявив чисто вимитий посуд, у раковині після вчорашньої вечері залишилася лише одна немита тарілка – його.
У холодильнику не стояв заздалегідь приготовлений для нього обід.
На столі не лежали гроші на шкільний сніданок. На піджаку не був пришитий ґудзик.
А поряд з піджаком не лежали чисті шкарпетки.
Зі стіни біля телефону зник аркуш паперу, куди мама записувала номери всіх, кому син має передзвонити.
Увечері батьки повернулися пізно (вони ходили в кіно без нього), повечеряли, чесно залишивши частину вечері на сковороді.
Ніхто не поцікавився, які у сина оцінки у щоденнику і що йому задано на завтра.
І ніхто не сказав йому, щоб він не ходив босоніж по підлозі, він сам досить швидко зрозумів, що підлога холодна, і що треба взути капці.
Від нього не сховали телевізор, і він дивився його разом з усіма, і на його запитання ввічливо відповідали – його ніхто не ігнорував та не бойкотував, просто батьки обговорювали побачене суто між собою.
Він одягнув куртку і вийшов надвір – його не запитали, куди він іде.
Виявилося, що це досить нудно – виходити на вулицю, коли там уже немає однолітків, і коли батьки не забороняють, то він досить скоро повернувся.
На на розкладному кріслі не було застелено.
Батьки лягали спати.
Він чемно нагадав їм про гроші на сніданок.
Вранці він підвівся, в раковині лежала одна незмита тарілка – його.
Але гроші на сніданок лежали на столі.
Все інше було як учора.
Ідучи до школи, він написав записку:
«Будь ласка, вибачте мене, і не давайте мені спокою!».
Нічого неймовірного з ним не трапилося – він сам знайшов і шкарпетки, і помив тарілку, і пришив ґудзик, і зробив уроки.
То був дорослий хлопчик.
Просто він одного разу зрозумів, нарешті, що батьки його не дістають.
Вони дбають про нього.
Фото ілюстративне.
