Все я виніс, — спокійно відповів той.
— Як же ти виніс, якщо мішок зі сміттям досі стоїть на місці? — Дружина суворо підібгала губи.
— Де стоїть? – не зрозумів чоловік.
— Там, куди я його поставила. Біля комори.
— Не говори дурниць, — занервував чоловік. — Ти попросила, і я виніс. Я ще поки не збожеволів.
— Не віриш, іди сам подивись! — Дружина продовжила свердлити чоловіка невдоволеним поглядом.
Чоловік нервово схопився з крісла і швидко пішов до передпокою. Як не дивно, біля дверей у комору справді стояв пакет зі сміттям.
— Звідки це знову взялося? — Запитав приголомшений чоловік.
— Що означає знову? Це я вранці поставила, – відрізала дружина. — А ти кажеш, що виніс.
— А що я тоді виніс? — Замислено запитав сам у себе чоловік. — Я ж пам’ятаю, як я прийшов з роботи, побачив пакет, який стояв тут. Щоправда, було темно. Я світло не включало.
— І що ж тоді виніс? — У голосі у дружини з’явився переляк.
— Тут стояв пакет, — почав згадувати чоловік. – Я його – цап, і поніс. Доніс до смітника і жбурнув.
— Якого кольору пакет?
— Здається, синій. Так, точно синій.
— Ти з глузду з’їхав? — Вигукнула дружина і схопилася за голову. — Його ж не можна було викидати!
— Але ж ти мені сказала, що там стоїть пакет! – вигукнув чоловік. – І він тут стояв.
— Я ж сказала винести сміття, а не пакет із потрібними речами!
— З якими речами?
— За ними сьогодні прийде моя сестра Оленка. Я для її дітей приготувала дитячі речі. Що ти наробив? Давно ти цей пакет викинув?
— Ну, десь годину тому, — винувато знизав плечима чоловік.
— Тоді біжи, дивись, може, він все ще валяється на смітнику! – наказала дружина.
— Ага!
Чоловік квапливо накинув на себе куртку, взув черевики і помчав надвір. Вже через хвилину він, трохи соромлячись людей, які раз у раз підходили до сміттєвого бака зі своїми пакетами, старанно почав перебирати сміття, намагаючись знайти свій синій пакет. Проблема полягала ще й в тому, що він навіть не уявляв, який це був пакет, і що за речі знаходилися в ньому. Якісь дитячі речі.
Мобільний телефон залишився вдома, і уточнити у дружини подробиці було неможливо. Копав він довго і марно. Через хвилин двадцять він побрів додому, зовсім засмучений. Дружина, як не дивно, зустріла його на порозі весела.
— Що знайшов? — Запитала вона якось дивно.
— Ні, — махнув рукою чоловік.
— Все правильно, бо пакет з дитячими речами, виявляється, досі лежить у шафі. Значить, я його не ставила біля дверей. Тільки про це подумала. Так що, даремно ти в смітнику рився.
— Так? — У чоловіка відлягло від серця, але він, раптом, знову кинув свій погляд на пакет зі сміттям, який все ще так і стояв біля комори. — І все ж таки, що тоді я викинув?
— А ти точно викидав щось? — З посмішкою запитала дружина.
— Ніби так. — вже невпевнено відповів чоловік.
— Мамо, тату, — з кімнати визирнула дочка із заспаним обличчям і запитала: — Ви синій пакет із моїми речами, бува, не бачили?
— А що? – У батька знову серце впало у п’яти. — Ти що, втратила якийсь пакет?
— Ну, — кивнула дочка. — Я його десь залишила, не можу згадати де.
— А що там було? – обережно спитала мама.
— Мій спортивний одяг. Ми ж завтра з хлопцями зібралися у ліс. То не бачили?
— Як тобі сказати. — невпевнено відповів батько. — А що за пакет, ти можеш його описати? На пакеті було щось намальовано?
— Там написано «лав», англійською. Такий великий і синій.
— Зрозумів, — кивнув батько. — Будемо шукати.
І батько кинувся назад на смітник.
Тепер він точно знав, що треба шукати. Щоправда, знову довелося перебирати всі ці брудні пакети, але перебирати вже з розумінням. І знову всі його старання виявилися марними. Через півгодини він знову переступав через поріг своєї квартири, не уявляючи, як виправдовуватиметься перед дочкою. І знову його зустріла весела дружина.
— Знайшовся, чи що, цей злощасний пакет? – одразу здогадався чоловік, сповнений злості.
— Угу, — кивнула дружина.
— І де він був?
— У неї під ліжком.
— Та ви з мене насміхаєтеся, — майже прогарчав чоловік. І відразу побачив пакет зі сміттям, який вперто стояв біля комори. — А що ж я тоді виносив замість нього? — Майже прошипів чоловік, показуючи пальцем на пакет.
— Та ти нічого не виносив, — спокійно сказала дружина. — Ти у мене, як завжди, все робиш автоматично. Думаючи тим часом про щось інше. Ось і з цим пакетом так. Напевно, ти тільки хотів його винести, а в тебе в пам’яті закарбувалося, що ти вже його виніс.
Раптом вхідні двері відчинилися, і на порозі з’явився син. Не вітаючись, він відразу почав нишпорити поглядом по підлозі передпокою.
— Мам, тату, тут пакет стояв, куди ви його поділи?
— Який ще пакет? — Зітхнув батько. – Синій?
— Ні, зелений. Великий такий. З дисками. Коротше, із комп’ютерними іграми.
І тут батько раптом ясно згадав, що пакет, який він викидав, був справді зеленим, і там, насправді, лежало якесь дивне сміття, схоже на диски в упаковках з комп’ютерними іграми.
— Я його викинув! — Вигукнув чоловік. — Мені вже набридли твої іграшки! Он який височенний вимахав, а немов дитина, ніяк не награєшся!
— Тату, ти що?! – Син навіть хитнувся від подиву. — Я цей пакет сам на смітнику знайшов, хотів у ньому покопатися думав, може, що цікаве для себе знайду!
— І навіщо всілякий непотріб додому з смітника зносити! – вигукнув батько. — Що це ще за любов до сміття? А якщо тобі цей пакет такий дорогий, йди, на смітник і сам його шукай. Він, мабуть, ще там. І, заразом, отой пакет віднеси. Не одному ж мені цією справою займатися. — Він махнув рукою і пішов із передпокою.
— Мамо, що це з ним сьогодні? — спитав здивований син у матері.
Мама у відповідь тільки весело засміялася.
Аnіsіmiv. Фото ілюстративне.
