Дивлюсь я на сваху свою і нічого зрозуміти не можу: у жінки ювілей завтра, гостей запрошено повно, а вона лиш овочі на салати наварила і ті вже перед святом кришити надумала. Та я б три ночв не спала і від плити не відходила, а тут посмішка і абсолютно розслаблений стан. Лиш пізніше я зрозуміла у чому річ.
Віднедавна я кардинально змінила своє ставлення до життя. У сусідів дім за одну мить знесло, і якось дуже швидко до мене дійшло, що матеріальне в житті не головне. Я ж усе життя трудилась, усе на купку, усе у господу у дім вкладала. Чи й підіймала голову, чи мала час на себе? А воно в одну мить, раз і немає нічого. Лиш вирва на тому місці залишилась.
Я за останній рік хоч світу білого не побачила. Була у санаторії, у Карпатах наших три місяці провела, навіть в Одесу з’їздила і в морі поплавала, навіть діти мені дивують, адже не очікували від мене аж таких змін.
А це, запросила мене сваха на свій ювілей. Може й думала вона, що я не приїду, та так би воно і було ще рік тому, але цьогоріч я зібралась і з трьома пересадками через усю країну під кордон, таки до неї прибула.
Приїхала я за три дні до самого ювілею. Думала, що допоможу їй, чи там їсти що готувати, а може, так, у домі лад навести. Але сваха ніби й ні до чого не готувалась. Аж у переддень свята зварила овочів на салат та й по всьому. Мені дивно було, адже у мене уже б спина була би мокра від роботи, а ми із нею селом гуляємо і про все на світі балакаємо.
Наступного дня ми сіли. буквально за годину зробили п’ять салатів, накрили стіл, почистили картоплі. запекли качку, гарно одяглись. Я ще нічого втямити не могла, аж поки не почали сходитись родичі.
Кожен щось ніс. Ніхто з порожніми руками порогу не переступив. Одна невістка рибу зафарширувала, інша несе казан котлет. Сестра свахи з каструлею голубців прийшла, а ще якась родичка на грилі вдома овочі приготувала.
Виявилось, що сваха моя заздалегідь усім продукти рознесла і попросила допомогти. Так у них у родині заведено, що один ніколи столу не накриває, а всі приймають участь.
Стіл був багатим, у три поверхи стояли наїдки. Сваха моя сидить щаслива і задоволена, невістки на стіл підносять страви по черзі. А я дивлюсь на все це і смішно мені і прикро за себе.
Я ж ніколи нікого не підпускаю до кухні. Соромно сказати кому, але навіть дівчата мої мені не допомагали, не тому, що не мали бажання – я не дозволяла. мені краще одній, здавалось, що тільки так все буде зроблено правильно і смачно.
ну от тепер і не дивно, чого на кожному святі я за столом радше спати хочу і не відчуваю ні ніг ні рук, ніж радію зустрічі із рідними і близькими.
Сваха сміється, гостям дякує красно, видно. що людина задоволена і все це дійство їй і справді у радість, а не через силу.
Оце їду я додому і думаю, чого я все життя була такою не розумною.
От невже не можна було б так? Хоча, у свої 60 я уперше таке й побачила. ну не було у нас так заведено.
А ви, як? Самі готуєте, чи все ж просите когось про допомогу?
20,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
