fbpx
Історії з життя
Дивно, думаю, чому мене не кличуть молоді з онукою посидіти? Виявилося, що вони іноді вечорами беруть няньку, а самі гуляють: зять вирішив, що я не гідна, сидіти з дитиною. Я образилася, але покликала всю сім’ю до мене на день народження. Прийшла тільки Надя з Веронічкою

У мене зараз не життя, а суцільне непорозуміння – зі мною не хоче спілкуватися рідна донька і внучку мою навіть до телефону не кличе. Донька мене звинувачує у всіх неприємностях в їх сімейному житті, аж до того що я їх з чоловіком посварила. Але я не з якихось злих матусь, я хоч і енергійна, але голос намагаюся не підвищувати, якщо не конче потрібно. Але ж колись донька сама просила: «Мамо, допоможи!». Це її вся вдячність?

Надя вийшла заміж рано – в 18 років, зятю трохи більше – 21, познайомилися вони відразу після його армії і відразу любов така! Навчання вона закинула, ну як же – романтика у них, не до занять. Втім, я нічого не могла вдіяти, донці слова не скажи – все в багнети приймає. Зять приїжджий, в нашому місті свого кута немає, довелося взяти до себе ще до весілля. Спочатку ми з ним ладнали, а що тут такого: вони в своїй кімнаті, а я в своїй. Відгуляли весіллячко, і через місяць я бачу – доня нездужає вся бліда. Так і є – при надії. Стала ще дратівливіша. Все їй не так, що я готую, складно стало, пора їм житло було шукати.

Зв’язалася зі сватами, домовилися з ними скинутися на квартиру молодим, батько у нього нафтовик, заробляє достатньо. Додала я дещо з своїх накопичень, навіть переступила через власну гордість – зателефонувала батькові доньки, з яким я розлучилася, думала, що у нього совість прокинеться, але той сказав, що вже виплатив все, що належало, і з нього вистачить. Та й добре, все одно зібрали хорошу суму, зять взяв ще частину в банку, і вийшло купити хоч і маленьку квартиру з вторинного житла, але зате свою. Після того як доня подарувала мені внучечку, вона трохи злягла – була потрібна допомога. Звичайно ж, я бігла в будь-яку вільну хвилину до них додому, все начисто прибирала, готувала їжу. Тільки ось лежати на ліжку у доньки залишилася звичка, прикидалася, щоб я приїхала і допомогла.

Коли внучка підросла, то я молодих іноді стала відпускати на відпочинок, сама сиділа з онучкою, моєю віддушиною. Тоді я ще була для всіх хороша. А потім я запропонувала зятеві взятися за ремонт: ну треба ж колись починати, особливо якщо житло вторинне. Він спочатку скиглив, що і так не відпочиває, після роботи поспати хоче, а тут ще й всілякими нісенітницями треба займатися. Ну нехай, я знала, що вмотивую його на цей крок, не дарма працюю на будівельному складі.

Навезли до них шпалери, фарбу і багато чого іншого, щоб почати, обірвала старі шпалери. Потім відправила доньку з онукою до мене додому на кілька днів, взяла вихідні і кількох наших хлопців з роботи для допомоги, за все сама заплатила. Ось може з того моменту я стала поганою, Максим почав говорити, що я командую і не у свої справи лізу! Але це був тільки початок.

Після цього ремонту, між нами з Максом як кішка пробігла. Дивно, думаю, чому мене не кличуть молоді з онукою посидіти? Виявилося, що вони іноді вечорами беруть няньку, а самі гуляють: зять вирішив, що я не гідна, сидіти з дитиною. Я образилася, але покликала всю сім’ю до мене на день народження. Прийшла тільки Надя з Веронічкою, мовляв – чоловік на роботі. Я йому подзвонила, він сказав, що спить, навіть не привітав. Щось так гірко стало, що я на наступний день до них прийшла, хотіла поговорити по-хорошому, але справа дійшла до суперечки. Максим казав, що я ще від появи Веронічки його дістала, своїми порядками і указами, а він терпів, але ремонт його взагалі доконав. Він тут тепер господар, і нічого зі своїм статутом до нього лізти! На моє обурення, що я на цю квартиру теж гроші давала, він сказав, що це на частину житла моєї доньки, і взагалі він не просив, все було добровільно! І він кредит платить, ну і що!

Не знаю, може я щось зайве наговорила, але це було не зі зла, просто тоді така була атмосфера, що нічого доброго і не скажеш. Я пішла, грюкнула дверима і трохи постояла, послухала розмову між донькою і зятем. Два дня нікому з них не дзвонила, а потім доньку набрала. Вона плаче, все мені виказала, що я винна в усьому, що у них зараз відбувається і в сварці з чоловіком, і тому, що він навіть до розлучення готовий. Попросила внучку до слухавки (їй уже третій рік пішов), відмовила. Каже, щоб я не лізла поки до них. І ось тепер мені так гірко! Для них жила, особливо для внучки, а тепер для кого?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page
facebook