Передчасні виносновки.
— Федоре, чому у ванній лампочка не горить, ти зовсім не стежиш за квартирою, — обурено сказала Зоя Павлівна.
— Забуваю купити, що ж ви через таку дрібницю, — відповів Федір.
— Дрібниця тут, дрібниця там і накопичується велика проблема, — відповіла теща з діловим виглядом.
Федір був одружений з Мариною вже три роки, і його теща Зоя Павлівна періодично навідувалася до них і весь час шукала до чого б причепитися. Їй завжди щось не подобалося. Федорові було трохи прикро.
— А ще на кухні розбовтались двері кухонного гарнітура, от-от відваляться, — знову вставила теща.
— Ну, Зоє Павлівно, вистачить, скільки можна, це ж справжня нісенітниця, хіба не так, Марино?
Чоловік подивився на дружину, сподіваючись, що вона його підтримає, адже Федір, справді старався, підтримував порядок у оселі, просто останнім часом, мав якісь невідкладні справи, та й на роботі завал. І коли він приходив додому, то хотілося просто полежати на дивані та подивитися телевізор.
— Любий, мама має рацію, ця лампочка вже місяць тому перегоріла, а ти ніяк не можеш її поміняти, — відповіла Марина.
— У нас у ванній шість точкових світильників і в тому, що один не горить, я не бачу жодної глобальної проблеми.
Марина готувала на кухні обід і все чула. Федір любив свою дружину і до тещі ставився нормально. Але останнім часом його все більше дратували дорікання жінки. Чоловік попрямував до передпокою і почав одягатися.
— Федоре, ти куди? – здивовано спитала Марина.
— За лампочками, — невдоволено буркнув чоловік, відчинив двері і вийшов.
— Федоре, не забудь, ти обіцяв мені завтра встановити міжкімнатні двері, — кинула йому навздогін Зоя Павлівна.
— Не забуду, — сказав він і зачинив за собою двері.
Як мені все набридло, думав він і все більше дратувався. Адже йому вже двадцять сім років, а всі намагаються його вчити та контролювати, як маленького. Федір тихенько йшов вулицею, прохолодний вітер дмухав у обличчя і чоловік трохи заспокоївся. Коли він повернувся з крамниці, тещі вже не було. Марина сиділа на дивані, читала книгу та не звертала уваги на чоловіка.
— Зоя Павлівна пішла? – спитав він.
— Так, пішла, йди, пообідай, поки не охололо, — сказала вона.
— Скільки ще твоя мати буде приходити до нас на вихідний і все перевіряти, Марино, мені це набридло.
— Любий, ну що ти, просто мамі нудно одній, вона хоче як краще, не ображайся на неї. Та й вона тривалий час була начальницею, тому звикла тримати все під контролем, — сказала Марина, ненадовго відірвавшись від книги, а потім знову почала читати.
Чоловік невдоволено пирхнув і пішов на кухню.
У неділю Федір прокинувся раніше і поїхав до тещі, взявши з собою необхідні інструменти. Все ж таки йому треба було встановити міжкімнатні двері, попередньо демонтувавши старі. Він мав зробити все за один день.
Зоя Павлівна вже чекала на нього і пекла щось на кухні. Жінка чудово готувала. Федір переодягнувся і одразу взявся до справи. Старі двері він прибрав швидко, потім витяг сміття і сів на диван. Раптом пролунав дзвінок у двері. Зоя Павлівна пішла відчиняти.
— Привіт, сусідко, — почув чоловік жіночий голос.
— Привіт, – відповіла теща, – ти щось хотіла, бо я зараз трохи зайнята?
— Та хотіла подивитися, чому в тебе так шумно.
Мабуть, сусідка зайшла до квартири, бо далі він почув:
— Тобі встановлюють двері? Скільки коштує установка, мої теж треба поміняти, старі вже нікуди не годяться.
— Мені встановлює двері зять, тож для мене безкоштовно, — гордо відповіла Зоя Павлівна.
— Як тобі пощастило, а в мого зятя руки ростуть не з того місця, за що не візьметься все псує. Тож, коли треба щось полагодити доводиться викликати майстра.
— А у мого зятя, просто золоті руки, він може зробити що завгодно. Він у мене просто чудовий. І сантехніку сам мені поміняв і плитку у ванній бачила ж, як наклеїв, просто диво. Моїй Маринці з ним пощастило, та й мені теж.
Федір від почутого ледь встояв, він думав, що теща його недолюблює, а вона, он як його вихваляє. Такого він точно не очікував. У чоловіка ніби щось клацнуло у голові, а й справді чого він злиться, ну нагадали йому про лампочку, то й що. Проте Зоя Павлівна завжди їм допомагала, на купівлю квартири, віддала всю свою заначку та ще й дачу продала, яку любила всією душею. Сказала тоді, що хоче, щоб вони жили в хорошій квартирі і без боргів.
— Піду я, мабуть, — почув він із передпокою, — вам тут не до мене.
Федір одразу продовжив свою роботу і вдав, що нічого не чув. Зараз він ніби подивився на свою тещу іншими очима і подумав, що надалі йому треба бути мудрішим.
— Федоре, — покликала його Зоя Павлівна лагідним голосом, — ти не зголоднів? Я ж спекла твій улюблений пиріг.
Все ж таки любить мене теща, подумав чоловік і пішов на кухню пити чай.
Фото ілюстративне.
