– Гарна вона? – запитала я.
– Так, – тихо сказала він.
Я давно відчувала, що він не всю правду говорить. Виявилось, передчуття не обдурили – у чоловіка інша жінка. Він раптом узяв і сказав прямо за вечерею, що любить іншу. Ми були чотири роки у шлюбі, діти так і не з’явилися.
У нас навіть собаки чи кішки не було. Квартиру ми винаймали. Тож можна було розійтися мирно.
Вранці я раптом усвідомила, що відбувається. Подзвонила мамі, розплакалася в трубку, вона мене заспокоювала, але повернути нічого не можна було. А потім ми спокійно розлучилися. Не було жодних непорозумінь, закидів та зайвих питань. Ми навіть разом підняли келишок за розлучення, а потім роз’їхалися. Колишній чоловік переїхав на квартиру суперниці, а я залишилася у своїй орендованій.
Минуло півроку. Я вже трохи заспокоїлася, хоч спочатку часто плакала вечорами. Але звикла, що тепер одна. Якось увечері зателефонував колишній чоловік і радісно повідомив, що став батьком. Я відразу зрозуміла, чому він так чесно мені тоді сказав, що йде.
Сказав, що дружину рятують і досі все складно.
– А навіщо ти це мені розповідаєш?
– Ми теж могли мати дітей, але завжди було ніколи. А ось тепер я тато.
– Вітаю, тільки не дзвони сюди, – сказала я і припинила розмову.
Після цієї розмови я довго не могла заспокоїтись. Думала, що все в нас могло бути нормально, якби я подумала про дитину раніше. Минуло ще два місяці. І я вирішила зателефонувати, дізнатися, як у мого колишнього справи, як росте його дитина.
Зателефонувала, але поговорити спокійно не вдалося – постійно чувся дитячий крик. Я навіть запропонувала свою допомогу, стало шкода мого колишнього. Але він відмовився і сказав, що якщо потрібно буде, обов’язково звернеться.
Минуло ще кілька місяців. В мене були вихідні дні. Несподівано зателефонував мій колишній та попросив допомогти з дитиною. Вони із дружиною збиралися на весілля друга, не знайшли, з ким залишити дитину. Я подумала, а згодом погодилася приїхати.
Справді, вона була набагато красивіша, ніж я. І набагато доглянутіше. Я постійно чимось займалася, не встигала в потрібний момент зробити зачіску, не мала нормального манікюру. А тут було все за неї. І в салон ходила, і манікюр робила. Не знаю, як вона встигала це робити з дитиною, але вигляд у неї був, мов у зірки. Тож зрозуміло, чому до неї пішов.
Я привезла багато іграшок. Не знала, що вибрати, але послухалася консультанта у магазині. Дівчинка була дуже гарна. Батьки пішли, вона навіть особливо не плакала. І я подумала, що зараз могла б тримати на руках нашу спільну дочку.
Тоді все пройшло гаразд. За тиждень чоловік знову зателефонував, попросив посидіти з дитиною. Я погодилась. І потім почала бувати у них досить часто. Я дуже полюбила дівчинку. Чомусь, вважаю її своєю донечкою. Своєю і чоловіковою. Вона так на нього схожа.
А мій колишній тепер і не колишній, навіть. Ми з нм знову разом, але таємно, поки. Він просить зачекати, аби підросла наша доня і ми зможемо бути всі разом.
А та, що нас розлучила поки ні про що не здогадуються. А я чекаю. Чекаю, коли знову буду щаслива з коханим і нашою донькою.
Головна картинка – pexels.
