Брат мій якщо чесно, був не дуже й працьовитою людиною, я завжди влаштовував його на роботу, але на жаль більше місяця він не тримався. Qде туди, а через місяць звільняється, бо бажаних мільйонів він не отримує. Чомусь, у нього уявлення було, що платити йому одразу багато повинні тільки за те, що він до них прийшов на роботу.
В черговий раз брат звідкись дізнався, що таксисти заробляють багато грошей, за зміну пропрацюють і мінімум тисячу гривень заробляють. Він, зрозуміло, пішов до мене просити допомоги з покупкою автомобіля. Каже, що робота – мрія, розвозиш людей і отримуєш гроші. Але нажаль брат грошей на те авто не мав!
Подарував я йому цю машину, він був дуже радий. Але через тиждень коли я шукав нове авто для себе на дошці оголошень, побачив ту ж машину, що подарував брату.
Я одразу подзвонив і спитав що і як. Виявилось, що брат передумав таксистом працювати, а за оренду парковки платити не захотів. І взагалі він ще й образився, чому то я ще й не задоволений чимось, адже ж машина йому була подарована, отже він сам вирішує, що з нею робити. Чи не так?
Рік я з ним не розмовляв, а це мама дзвонить. Плаче, просить виручити брата знову. Каже, що той роботи не має уже пів року як і знайти не може. От і подумала мама що я можу знову по-родинному простягнути йому руку допомоги.
Я поки відмовив, але знаючи маму, розумію, що та піде і десь ті гроші для брата позиче і все заради того, аби йому допомогти. Мені її шкода. От і задумався: може виручити? Востаннє.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
