Вона звикла, що він є… Просто є і все. Вранці він дзвонив їй з роботи і питав: “Ти встигла поснідати?”
“Господи, яка дрібниця тебе турбує!” – роздратовано говорила вона.
Їй було вічно ніколи, вона будувала кар’єру, вона вирішувала важливі завдання, а він просто був у її житті.
Просто був завжди…
І ніби як у нього теж були завдання і кар’єра, але ось він запитував її про сніданок, а вона – ні. Не звикла…
Хоча він на роботу йшов на світанку. Вона не вставала так рано. Вона ж важко працювала, і втомлювалася. І взагалі – ще не вистачало йому сніданок готувати. Не Середньовіччя ж, чесне слово… Шлюб це ж партнерство.
А ще в її машині в бардачку завжди знаходилися “Снікерси”.
Це він дбайливо підкладав їх їй. Тому що пробки, а до дому не близько, а вона голодна…
І кожен раз відкушуючи цей “Снікерс”, вона думала: “Ось же який, це ж він любить” Снікерс “, а не я! А я від них тільки гладшаю!”
Але, як не дивно, батончик завжди був до речі. Тому що їсти дійсно хотілося… І затори. І взагалі-то він смачний…
Таке тихе сімейне життя. Без різких поворотів і високої напруги. Просто він є. Вона є. І добре…
Коли його поклали в лікарню, їй здавалося – це всього тиждень. Ну, подумаєш, трохи мотор прихопилв – з ким не буває…
Вона все так само багато працювала, дедлайн, новий проект, а тут ще він так недоречно випав…
Він говорив їй, що приїжджати до нього не треба – годують його чудово, і все необхідне є і взагалі він тут як в санаторії…
Одного разу вона приїхала на роботу і раптом відчула, що їй чогось не вистачає…
Він перший раз не подзвонив, і не запитав, чи поснідала вона… І перший раз в житті їй раптом стало незатишно і страшно…
Потім їй подзвонили з інтенсивки. Йому стало гірше…
Вона мчала до нього через всю столицю благаючи тільки про одне: щоб він поправився, щоб все було як раніше. У столиці знову була пробка дев’ять балів, вона полізла в бардачок, але не знайшла там звичного “Снікерса”…
Вона вже добу сиділа на кушетці. Вона втомилася від сліз, втомилася молитися, вона думала тільки про одне:
“Ну чому? Чому так сталося? Адже було ж все добре? !!” На кушетку поряд з неї підсів сивий втомлений Ангел.
– Погані справи – він не впорається…
Жінка з острахом подивилася на нього. Від хвилювання їй перехопило дихання.
– Тобі його повернути?
– Так! Так! Скажіть, що мені зробити?! Я піду на все, тільки б ми були разом!!!
– Купи йому “Снікерс”, – тихо сказав Ангел. – Він їх так любить…
Вона бігла крізь ніч і заметіль, до єдиного нічного магазину. Колючий вітер майже збивав її з ніг, мороз обпікав щоки, а вона бігла і бігла, не бачачи нічого навколо.
– Вам пощастило… Залишився останній… Давно привозу не було… – пухкенька продавщиця поклала батончик на касу.
…Вранці жінка прокинулася на кушетці. До неї підійшла медсестра.
– Вибачте, що розбудила, вашого чоловіка перевели в загальну палату. Ви можете з ним побачитися…
Жінка насилу відкрила очі. Вона не розуміла, де вона, що з нею, що було минулої ночі: сон, чи дійсність, реальність, чи видіння.
Вона розкрила гарячу долоню – в ній лежав зім’ятий, підталий “Снікерс”…
– Мій улюблений, – на змарнілому блідому обличчі чоловіка заграла посмішка.
– Яка ж ти у мене турботлива…
Фото ілюстративне.
