fbpx
Історії з життя
І ось тепер, вона не знала, як сказати доньці, яка готується до весілля, що у свої сорок теж збирається заміж, і вже чекає на дитину

Оксана не знала, що їй робити. Як розповісти про все доньці? Раптом вона не зрозуміє, засудить, перестане з нею спілкуватися? Думка: «Як я дивитимусь їй в очі?» ─ не давала спокою ні вдень, ні вночі.

А почалося все п’ятнадцять років тому. Варварі тільки-но виповнилося три роки, коли мама з татом розійшлися. Причиною розлучення стала подружка Оксани, з якою вона навчалася в одній групі та продовжувала спілкуватися після закінчення інституту. Дівчина часто приходила до них в гості. Поклала око на Оксаниного чоловіка, а потім благополучно забрала його з родини.

Оксані на той час було двадцять два. Дізнавшись про невірність, вона, не сумніваючись жодної хвилини, подала на розлучення, зі словами:

─ Якщо він уже зараз шукає мені заміну, що буде, коли мені стукне сорок? Ні. Нехай живе де хоче і буде щасливим. Я впораюсь.

І впоралася. Щоправда, зареклася не заводити жодних стосунків! Вирішила, що їм і вдвох з донькою буде добре. Тому сама піднімала дочку, допомоги ні в кого не просила.

Ні, залицяльників у Оксани вистачало. Дехто навіть пропонував руку і серце. Але ніхто з них не зміг її підкорити, не торкнувся до зболілої душі. Жінка розривала стосунки, щойно кавалер починав претендувати на щось більше. Варвара тим часом підростала. Перетворилася на симпатичну, струнку брюнетку, якої захоплювалися буквально всі чоловіки.

Однак дівчина непомітно перейняла манеру поведінки матері, і ні з ким дуже довго не зустрічалася. Мати та дочка насолоджувалися компанією одна одної. Їм справді було добре вдвох. Здавалося, що так буде завжди.

Все змінилося в одну мить. Відсвяткувавши повноліття, Варвара, несподівано закохалася. Зустріла хлопця у фітнес клубі та втратила голову. На щастя, почуття виявилися взаємними. Кирило одразу запропонував жити разом, однак дівчина відмовилася. Сказала, що цивільний шлюб не для неї. Хлопець, ніби на це й чекав. Наступного дня прийшов до Оксани просити руки її доньки.

Молодята подали заяву, призначили день весілля. Варвара, яку поглинули нові почуття та турботи, зовсім не помітила, що з матір’ю коїться, щось не те. Оксана змінила зачіску, помітно схудла, очі сяяли, мов у дівчинки. Так-так, Оксана, нарешті, теж закохалася.

Андрій з’явився у її житті за дивним збігом обставин. Він привіз із відрядження сусідці зверху посилку від її сина. Але помилився поверхом і подзвонив у двері Оксаниної квартири. Вона, без грама косметики на обличчі, у домашньому, затишному, помаранчевому халаті відчинила двері. Пояснила, що Катерина Іванівна живе прямо над нею, тільки треба постукати, а не дзвонити. Бабуся погано чує. Чемно попрощавшись, зачинила двері.

І залишилася на місці, намагаючись вгамувати прискорене серцебиття. Вона й не уявляла, що Андрій так само залишився стояти біля її дверей, ще не усвідовлюючи, що його тут тримає.

Сусідки, як виявилося, не було вдома. Андрій, зібравшись із духом, знову подзвонив у двері жінки, яка справила на нього таке сильне враження. Оксана відчинила, від несподіванки, аж зойкнула. Вислухавши, запропонувала почекати на Катерину Іванівну у неї. І Андрій погодився.

Їхній роман розвивався стрімко. Виявилося, що Андрій неодружений.

─ Шукав тебе, тому й не одружився, ─ пояснив він Оксані. І додав:

─ А тепер не хочу втрачати жодної хвилини. Виходь за мене заміж. Без тебе я не зможу жити, і дуже хочу зробити тебе щасливою.

Оксана розтанула від таких слів і, ясна річ, погодилася.

І ось тепер, вона не знала, як сказати доньці, яка готується до весілля, що у свої сорок теж збирається заміж, і вже чекає на дитину.

Увечері Оксана, вислухавши розповідь Варвари про те, як минув день, чим вони з Кирилом займалися, які магазини відвідали, тихо сказала:

─ Доню, я маю тобі дещо сказати.

─ Що, мамо? Я тебе слухаю.

─ Розумієш, здається, я теж виходжу заміж!

─ Ти? Як це? А як же я?

─ Люба, у тебе буде своя сім’я, свої турботи. Ти будеш щаслива з Кирилом. Я впевнена. Але ж і я маю право на щастя.

─ Маєш. Тільки я думала, що ти будеш щаслива з нами та з онуками.

─ Донечко, але ж я ще не стара.

─ Так, але все це так несподівано. Сподіваюся, у вас не буде ніякого весілля?

─ Чому?

─ Ну, якось. Ти ж моя мама. Це взагалі нормально, виходити заміж одночасно з донькою?

─ Не знаю. Добре. Поговорю з Андрієм. Може, й не влаштовуватимемо весілля. Щоб тебе не бентежити.

─ То його Андрій звати? ─ вже набагато миролюбніше запитала Варвара.

─ Андрій ─ з посмішкою відгукнулася Оксана та розповіла історію їхнього знайомства.

─ Нічого собі! Ви вже три місяці разом, а ти нічого мені не розповідала!

─ Варварочко, тобі ж було не до мене. Я чудово розумію, що таке кохання.

─ Гаразд, матусю, підеш з нами завтра у ювелірний магазин? Треба обручки вибрати. Я довіряю твоєму смаку. Кирило теж піде з нами. Потрібно ж міряти.

─ Звичайно, підемо, ─ з полегшенням видихнула Оксана, зрозумівши, що важка розмова, якої вона так боялася, закінчена.

Вранці попрямували до ювелірної крамниці. Проте, обручки купити не вдалося. Поки чекали, коли звільниться продавець, Оксані стало погано: запаморочилося в голові, в очах потемніло, вона ледве встигла притулитися до стіни і сповзла на підлогу.

Варвара та Кирило злякалися, викликали швидку.

─ Що з мамою? ─ запитала схвильована Варя, після того, як маму оглянули і виписали якісь ліки.

─ Нічого страшного. У жінок при надії таке часто трапляється. Побільше з нею гуляйте, і все буде добре.

─ При надії? Любий, ти чув? ─ Варя здивовано подивилася на нареченого.

─ Круто! ─ озвався той, ─ Молодець теща!

─ Яка молодець? У нас самих незабаром буде дитина.

─ Серйозно? Чого ж ти мовчала? ─ Кирило ніжно обійняв наречену.

─ Хотіла зробити тобі сюрприз, ─ Варвара мало не плакала.

─ Сюрприз просто чудовий! Хіба не так, Оксано Миколаївно?

─ Доню, я так рада за тебе! ─ мати провела долонею по щоці дочки.

─ У мене є пропозиція! ─ енергія Кирила на радощах била через край, ─ а давайте розпишимося в один день! І весілля разом зробимо! Це ж так круто: мати та дочка одночасно виходять заміж!

Оксана подивилася на Варвару, чекаючи на її реакцію. Дівчина подумала кілька секунд і, задерикувато поглядаючи на маму, видала:

─ Я ─ за! А ти, матусю?

По щоках Оксани потекли сльози радості. Варя теж почала схлипувати.

─ Ей, майбутні матусі! Жодних негативних емоцій! Лише радісні! ─ Кирило підійшов і обійняв одразу обох.

А далі мати і донька разом обрали весільні сукні, обручки та інші дрібнички. Справили веселе спільне весілля. А трохи згодом лежали в одній палаті. І сини у них народилися з різницею в три дні!

Svitlana Sushko.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page