fbpx
Культура
Каялась Анна перед своїми помeрлими дітьми, плакала гірко в останні свої хвилини. Та запізно те було

І знову вона летіла в якомусь дивному темному лабіринті, і не було йому ані кінця, ані краю. Їй було нічим дихати — щось важке здавило груди; вона судомно ковтала залишки повітря

Анна закричала. Підскочила, дико озирнулася, застогнавши, опустилася на подушки. Від цих рухів зелена змійка на екрані швидко застрибала. Ще швидше застрибало серце Анни, наче залізним молотом гупало у знесиленому мoзку. Анна закричала ще гучніше. До палати вбігла медсестра, дала заспокійливе Джерело

І знову ця церква. Вже вкотре Анна знов повертається сюди. Служба вже розпочалася. Анна боязко вдивляється в обличчя людей. Он баба Марія, тітка Уляна, дядько Василь та матір. «Мамо» Матусю!» — шепоче Анна. Матір сумно посміхається. Анна знає, що мами вже нема; нема вже більше двадцяти років А ось її ненаpoджені діти: Грицько, Івасик, Оленка — усі тут. «Вони усі мtpтві…мepтві», — здогадується Анна. Ця думка гарячою стрілою пронизує затуманений мoзок

У палаті темно. Сухі потріскані губи шепочуть: «Івасику Синочку ». Сашко нахиляється до матері, з болем дивиться у її змyчене хворобою обличчя: «Мамо, та що ви? Може, лікаря покликати?» Анна стискає руку сина. Раптовий спалах болю пронизує серце, і Анна вже нічого не чує і не бачить

Читайте також: Батьки, НІКОЛИ не викидайте молочні зубки своєї дитини. Одного разу вони можуть врятувати їй життя

Вона мовчки продирається крізь натовп. Підходить до ікони, валиться навколішки. На сумному обличчі Богородиці блищать краплинки. «Пробач», — шепоче Анна. І раптом голос Оленки: « Мамо, не вбuвай мене!» Анна знов переживає той біль, бо чоловік не хоче більше дітей, і вона вже вкотре з важким серцем іде до лікарні.

Анна більше не кричить. Сил уже немає. Зелена змійка на екрані стрибає все повільніше. Анна вже не чує свого серця, вона бачить яскраве біле світло. До палати заходить Оленка у білій сукні, за руку вона тримає Івасика. Слідом іде Грицько. «Пробачте мені», — шепоче Анна. У куточках очей збираються сльози — плакати Анна ще може.

Раптовий біль. Серце робить останній стрибок. Зелена змійка на екрані зупиняється. Анні неймовірно легко. Двері знову відчиняються, і Анна бачить Божу Матір. Її обличчя вже не суворе, вона лагідно посміхається до Анни та простягає до неї руку.

«Пробачила», — зрозуміла Анна та полетіла…

Ольга КОЛЕСНИК, м. Чернігів, спеціально для видання

facebook