Коли Марина приїхала у відпустку додому, то мала із собою гарні гроші. як тільки діти приїхали її відвідати. вона кожному вручила по тисячі євро. Дуже тішилась, що змогла таким подарунком пошанувати рідних, адже їй ніколи і копійки ніхто просто так не дав, усе заробляла важкими своїми трудами. Через тиждень поїхала вона на гостину до дітей і побачила у що ті вклали подаровані мамою гроші.
Маринка вже який рік на заробітки їздить. Як тільки діти школу скінчили, так і подалась у світи, аби мати за що обох навчати і аби не були її син і доня “бідними” студентами.
Одягала обох. годувала. Була проти дуже, коли син надумав на роботу йти, як і його одногрупники. Дуже хвилювалась, аби не закинув навчання. Сама з освітою у дев’ять класів не раз розмірковувала, як би її доля склалась, аби й у неї був отой диплом. Навряд би гнула спину у ланці, та тепер мастила руки мазями, бо ж струджені пальці не давали заснути і не були годні інколи і горнятко втримати.
Однак, Богдан був таким, як і вона – активним і дієвим. Таки пішов він на роботу і мами дозволу не слухав. Навчання не покинув, навпаки, старався маму не хвилювати зайве, тож сесії і курсові і контрольні із заліками здавав без питань і хвостів.
Донька ж так і не скінчила навчання – вискочила заміж:
— Мам, ну які мені пари, коли я вже заміжня. Чоловік на роботі, хто йому їсти приготує, та дім до порядку приведе? Ти бачила яка у нас квартира велика? Там рук та й рук.Та й не відпустить мене Кирило вчителювати, не з його заробітком. Він місячну зарплатню вчителя за день заробить. Так що я навіть питання це не підіймаю.
І тішилась Маринка і хвилювалась за доньку. Ото лиш у Бога молила вечорами, аби шлюб був вдалим і міцним, бо ж бачила, що доньчине щастя, то замок з піску на березі океану бурхливого.
Богдан ще до завершення навчання уже отримав пропозицію роботи. Нині працює, заробляє ніби й не погано. Виплачують із дружиною квартиру, що взяли в кредит.
Ну а доня розлучилась після трьох років шлюбу. Кирило швидко спалахнув коханням і так само швидко дружину забув. Коли привів у дім іншу господиню, мусила Ірина із малюком на руках іти на орендовану квартиру. Добре, хоч Кирило оренду покриває.
Приїхала Маринка цьогоріч на свята, покликала дітей на гостину. Коли дорогі гості прибули – вручила усім подарунки, а дітям своїм по тисячі євро. Дуже рада була, що змогла хоч чим допомогти, бо ж свого часу ні від кого допомоги їй чекати було.
За тиждень, треба було їй у столицю на обстеження, тож напросилась на гостину спочатку до сина, а потім і до доньки. Там і побачила жінка, на що ж пішли зароблені нею кошти.
Син придбав новий холодильник на заміну старенькому придбаному із рук. Дуже дякували Маринці обоє, бо ж самі із тим кредитом навряд могли б зібрати такі гроші.
— Дивись, які чоботи. Просто мрія. – вихвалялась Ірина мамі обновкою. Я на них пів року відкладала, а тут ти зі своїм подарунком. Мамочко, я їх ще й зі знижкою придбала, усього лиш 37 тисяч. Ну хіба не краса, а?
У Маринки аж в очах потемніло. То то вона місяць працювала важко, ночами судна з-під старенької виносила за чоботи?
— Ой, давай не починай, життя одне, ніхто вже не живе, як ти ото жила, що в одних туфлях до старості ходити. Я молода і гарна, та й гроші ти мені подарувала, то я вільна була робити все, що за потрібне вважала – фиркнула Ірина.
Їхала Маринка додому і все перед очима їй ті чоботи були. Раптом, стало цікаво, а на що ж доня витрачає ті гроші, що вона на життя їй передає щомісяця. Гірким осадом на душі залишились слова про те, що вона не вміє жити і себе цінувати.
Тепер немає Маринці спокою у тій Італії, все ніяк не може вона вирішити, як же бути. Не передавати донці грошей? Але ж Ірина не працює і поки мале дитя не зможе.
Та й як то воно буде виглядати, якщо вона буде сину гроші передавати, а донці ні євро?
Як же Маринці вчинити у цій ситуації?
Головна картинка ілюстративна.
