– Дванадцять.
Вона все ніяк не могла свічки задути, тому що вони були спеціальні – тато так пожартував. А вона, коли дізналася, раптом заплакала, і ми її весь вечір заспокоювали. Допомогло тільки, коли я їй включила мультики.
Тієї ночі я запитала у тата:
– Якщо бабусі дванадцять, чому вона така стара?
Він поплескав мене по голові, і сказав:
– Це таке диво, Надь. Наша бабуся – чарівниця, але трохи розсіяна. Насправді, вона знаменита чарівниця. Про неї ще Пугачова співала, ось ця: «Даремно викладачі» – про неї.
– Що за пісня? – не зрозуміла я.
Він наспівав хрипким голосом. Другий приспів я тягнула вже разом з ним, плескаючи в долоні. Мені так добре стало, тому, що бабуся чарівниця. Як камінь з душі.
Я ж і тоді розуміла, що з нею щось не так. Інші бабусі пиріжки готують, і смішно сваряться. А моя – заплітає волосся в ріденькі кіски з бантами і днями на проліт малює в розмальовках. Або іноді раптом почне шукати підручники для школи, ніби портфель збирає.
Тато сказав:
– Бабуся наклала на себе заклинання молодості, але все переплутала. Душею помолодшала, а зовні – постаріла.
Я так зраділа, що тієї ночі спала з бабусею і, поцілувавши, пообіцяла, що ми для неї обов’язково знайдемо правильне закляття.
А, коли мені було дванадцять, бабусі виповнився рік. Заклинання продовжувало працювати.
Вона вже не їла сама, а тільки з ложечки, і бубоніла щось незрозуміле. Навіть в туалет її потрібно було водити. І обтирати губкою раз в три дні.
В дванадцять, звісно, нікого обтирати губкою не хочеться. Тому я бабусю незлюбила. Злилася на неї і часто сичала на неї. А іноді лягала поруч і плакала. І думала – а раптом вона зараз збереться і зможе зняти з себе закляття? І стане нормальною бабусею. Як у всіх.
Іноді я спала з нею в обнімку, і так тепло від неї було, що навіть страшно.
А що потім, запитаєш? А сам як думаєш? Як і у всіх бабусь-чарівниць. Заклинання раптом спало само собою, і бабуся знову стала молодою. Забрала речі і пішла…
Туди… куди всі чарівниці йдуть.
Автор: Yevheniya Роlyanyna.
Фото ілюстративне.
