Коли не стало моєї мами я почекала сім місяців і продала її хату. Живемо ми не так далеко від столиці, тож ціни у нас на нерухомість, хай і таку, як будинок матері моєї, досить значні. Гроші я заздалегідь уже вирішила як розділити – порівну між дітьми і трішки собі залишити. Та ось, прийшов до мене на розмову син менший.
Мої діти завжди були дружними. От з дитинства сини мої – не розлий вода. Різниця між ними у рік, а ніби двійнятка. Що нитка і голка з дитинства: де один, там і другий.
Ми хоч і жили з чоловіком не багато, але для дітей не шкодували нічого. Близькість столиці дозволяла нам підзаробити на господарстві. Крім роботи основної, тримали ми ще й корів троє і свиней з десяток, курей розводили. Усе йшло на продаж, тож діти наші мали і освіту хорошу і репетиторів і гуртки відвідували вартісні.
Уже коли підросли сини, то й навчатись пішли в один інститут. Старший, швидко знайшов собі дівчину і вже за рік привів нам у хату невістку. Ну а Ромка – молодший, поїхав по обміну студентському за кордон. В Англії він і понині працює, заробляє гарні гроші.
Старший син жив біля нас чотири роки, аж поки ми зі сватами не взяли для молодої сім’ї однокімнатну квартиру у столиці. Так. гроші неабиякі, та й ті виплачували ми довго. Добре, що Ромка допомагав, так за два роки і впорались.
А це, не стало моєї матері і я через певний термін продала її хату в селі. Територія там була гарна і дім хай і старенький, проте добротний. Гроші я взяла чималі, як на нинішній час. Для себе давно вже вирішила, що розділю їх порівну між дітьми. Ну і для нас із чоловіком залишу кілка тисяч, адже в житті буває різне, а в нас хоч і є купка, та зайвою копійка не буде.
Та от, минулої неділі до нас на гостину завітав молодший син із сім’єю. Ми гарно проводили час, але добре бачили, що син до нас має якусь справу, адже вони із невісткою обмінювались красномовними поглядами. Зрештою. він таки наважився, хоч і почав здалеку.
Виявилось, що вони із Катериною надумали квартиру більшу брати. З двома дітьми жити в однокімнатній квартирі не зручно і тісно. От і просить син у нас із чоловіком, аби ми йому допомогли. та не просто, а віддали все, що я виручила за продаж маминого дому.
—У Ромки сім’ї немає, він нині в Англії і повертатись поки не планує. Та й гарні він там гроші заробляє, мені і не снилось. – видав син завчено, – А ми тіснимось. Самі навряд збиремо і кредит нині брати то не з руки.
Ми не очікували такого, але були із чоловіком одностайні – хай, як би там не було, а сини у нас рівні не залежно від статків і ситуації з сім’єю. Захоче Ромка, сам брату допоможе. як минулого разу.
Та син із невісткою явно не очікували почути відмови. Вони швидко зібрались і поїхали. Наостанок син кинув, що ми його не любимо, а думаємо лиш про Ромку.
— Він далеко, а я тут, поруч. То від кого ви мамо помочі очікуєте?
От така ситуація у нас нині і я щиро розгублена. Поки стою на своєму, але все ж інколи лізуть до голови думки про те, що син менший і справді більш успішний і самодостатній.
А може все ж старший правий? Може то я собі навигадувала казна чого і потрібно допомагати тому хто потребує? Але ж діти у мене рівні, як то виглядатиме?
Підкажіть, як вчинити правильно?
