Коли отак несподівано зустрів свою Оксанку на вулиці, від щастя дар мови втратив. Аж сльози покотились – так довго її шукав, навіть і не знав, що думати. А вона дивилась на нього сумним і трохи збентеженим поглядом « Тепер розумієш, чому я зникла? Знаєш мою таємницю, що ж далі робитимеш?»
Осіння пора 6 років тому видалася у мене не з приємних. Роботи не було, дівчина пішла, з мамою рідною ніяк спільної мови не знайдемо. Сидів я, випускник з вищою освітою вдома, картав долю, і не бачив в житті нічого хорошого. Ще й друзі підсміювались: «Хоч на сайті знайомств зареєструйся, чого сидиш, киснеш. Там точно долю знайдеш не виходячи з дому.»
А я взяв і зареєструвався. Мабуть, та осінь і справді була особливо сірою похмурою. Гортав тисячі однакових фото: довгі ноги, короткі спідниці, губки “качечкою”.
І лише одна мене зачепила – з фото дивилася чудо-дівчина з русою косою в руку завтовшки. Очі розумні, спокійні, ніби не одне життя прожила! А на фото вона серед розкішного бузку. І всюди – то на тлі книжкових полиць, то з ноутбуком, на машинці строчить – відразу видно, дівчина серйозна.
Життя налагоджується. Зав’язалася у нас з Оксаною листування. Не знаю, як, але вона відразу відчула мій настрій. Завжди їй вдавалося знайти для мене чарівне слово, підтримати, заспокоїти, надію вселити. І життя почало налагоджуватися. Я по іншому на світ поглянув.
З мамою помирився, роботу знайшов. Думаю – на 8 березня запрошу я Оксану в кафе! Хотів на Новий рік, а вона відмовилася – мовляв, рідня, здалеку приїжджає, на 14 лютого – робота термінова. Але і на 8 березня зі мною Оксана нікуди не пішла. А потім і зовсім не зв’язок виходити перестала.
Я й сам не очікував від себе такої реакції. Спочатку образився, а потім затужив. З ким ще поговорити про книжки, про фільми, та просто – про життя! Робота-дім, робота-дім. У п’ятницю з друзями. Нудно, ні з ким знайомитися не хочу.
А у травні мама попросила з’їздити до своєї двоюрідної сестри. Та вже зовсім старенька – провідати, та гостинці відвезти. Живе тітка Надя в старому районі, забудова років 60-х. Всі двори – в зелені потопають. З
дитинства пам’ятаю – під’їжджаємо до них і вже аромати витають. Бузок, черемшина, яблуні, вишні – райський сад!
Іду я, дихаю пахощами. І бачу: йде жінка років 60 і котить візок. А сидить в нім моя Оксана. Чесно – в першу секунду була тільки радість від зустрічі. Усвідомлення що вона не може підвестись прийшло пізніше.
Її життя – нескінченні консиліуми, пошуки спеціалістів, нові методики і одна величезна надія на чудо . Ні, це раніше було її життя. Тепер це наші будні. Я давно пробачив Оксані той час, коли вона зникла з мого життя. Це була слабкість сильної людини.
Ми разом вже 8 років. Оксана моя дружина, мати двох дітей і редактор онлайн-журналу для жінок. Щороку в травні ми разом рвемо величезний букет бузку. Удвох, тому що Оксана вже ходить, правда, поки з паличкою, але нас не полишає надія.
Автор невідомий
