Тарас і Степан зі школи були друзями-нерозлийвода. І за одною партою хлопчики сиділи, і на гурток із різьби по дереву ходили, і коледж декоративно-прикладного мистецтва юнаки закінчили. Не пощастило хлопцям разом служити, але після служби знов разом шукали роботу, на дискотеку ходили і до дівчат залицялися.
Обидва влаштувалися на фабрику художніх виробів, почали непогано заробляти й мріяли створити сім’ї. Спочатку одружився Тарас, а через рік – Степан.
Тарас якось швидко розчарувався в дружині Аллі, гадав, що дівчина з незаможної родини, де крім неї, ще троє братів, усе вміє та розуміє в господарстві, але не справдилися його сподівання: ні зварити смачно, ні хоч щось спекти їй не вдавалося, ніколи нічого не встигала. Вона працювала в них на фабриці простою швачкою, стомлювалася від рутинної роботи. А Тарас і не думав допомагати молодій дружині: він заробляє непогано, ще й вдома щось різьбить, він же людина творча, хоче, щоб в його оселі були і декоративні тарелі, і маленькі скриньки для прикрас, які він мріяв купувати дружині, і красиві підсвічники, і різні сувеніри, щоб дарувати друзям і рідним.
Коли Степан одружувався з племінницею директора фабрики Інною, Тарас йому не заздрив, скоріше співчував: спробуй догодити такій красуні, єдиній доньці заможних батьків, тим більше, що Степан не вмів так крутитися задля вищої зарплати, як він. Тому й з дітьми Тарас вирішив не спішити і постійно радив другові не потурати дружині, не планувати дитини, бо тоді важче буде розлучатися. Але Степан не слухав Тараса, навпаки, радив другові більше уваги приділяти дружині, допомагати їй в усьому, а своєю Інною не міг нахвалитися, ходив надзвичайно щасливий.
Тарас вважав, що його друг просто засліплений коханням, хотів йому відкрити очі, що не така вже Інна й ідеальна. Він пропонував подружитися сім’ями, зустрічатися почергово один в одного вдома з єдиною метою, щоб більше приглянутися до Інни й не дати цій пещеній красуні використовувати та обманювати його друга. Коли Степан запропонував Інні приготувати святковий обід, бо прийдуть до них Тарас із Аллою, дружина здивувалася, чому б не зустрітися десь у кав’ярні. Але за мить взялася складати меню, погодившись із чоловіком, що це й дешевше й комфортніше в домашній обстановці.
Іннині дві бабусі, а також мама, навчали єдину внучку й доньку всім кулінарним і кондитерськім премудростям, і ставши дорослою, вона ще й перевершила їх у всьому. Вступити в Інститут харчових технологій було її другою мрією, але перемогла любов до образотворчого мистецтва. Інна розмалювала петриківським розписом все, що можливо було, на кухонних наборах: дерев’яні дощечки для нарізання, лопатки, ложки, стільнички… Словом, кухня мала вигляд музею декоративного мистецтва.
Подружжя Алли й Тараса було в захваті від обстановки в квартирі друзів, від щедрого застілля, особливо вразив фірмовий торт Інни, який вона називала медівником, і нагадував він знаменитий «Наполеон» завдяки тоненьким кремовим коржикам і сметанним кремом із бананом і вишнею. Жінки подружилися, почалися ділитися рецептами. Алла хвалила її, зізналася, що не вміє так вишукано готувати, скромна Інна ніяковіла та обіцяла чомусь навчити Аллу. Та в свою чергу запросила Степана та Інну в гості до них додому.
Аллі й Тарасу також вдалося вразити друзів обстановкою в квартирі. Щодо страв – то вони були простенькі, але смачні, та це не завадило Тарасові понизити планку дружини, мовляв, далеченько тобі до Інни. Запанувала пауза, всім, крім Тараса, стало ніяково. Інні вдалося швидко розрядити обстановку, коли стала вголос милуватися вишитою скатертиною Алли і серветками з таким же візерунком.
Ніби й не було причини, але в Тараса зростала заздрість, як у народній пісні «У сусіда хата біла, у сусіда жінка мила». Ця недобра риса душі здатна притягати інші недобрі риси. Тарасові здалося чи так насправді було, що він по вуха закохався в Інну, постановив собі відбити її в Степана і не гребував нічим: почав непомітно стежити за жінкою і фотографувати, як тільки біля неї з’являвся якийсь чоловік. А так як Інна часто їздила на різні виставки й презентації та перебувала в колі художників, Тарасові вдалося назбирати «компромат» і «відкривати очі» Степану, яка, насправді, його дружина, а ще радив, як вивести її на чисту воду.
Хоч Степан вважав, що Тарас згущує фарби, але зерна сумніву другові все ж вдалося посіяти. Коли ж переконався, що то все тільки Тарасові припущення, вирішив залишатися з ним просто приятелями, щоб не посваритися й не стати колишнім нерозлучним друзям ворогами. Та все йшло до того. Чи, справді, Тарас так захопився Інною, чи заздрість узяла верх, але він почав упадати за дружиною друга, перестрівав її після роботи, обсипав компліментами, натякав, що Степан не вартий такої красуні, що навряд чи він такий же вірний дружині, як вона йому.
Хоч Інна не реагувала на відверті залицяння Тараса, вважаючи це якоюсь грою чи перевіркою на її вірність, все ж їй, заміжній жінці, неприємна була така надмірна увага Тараса, особливо на людях, які вже почали про них перешіптуватися за спиною, але чоловікові нічого не говорила, остерігаючись зруйнувати дружбу. Та чоловічої дружби, насправді, вже не було, так як взяла верх заздрість і те, що Інна Тарасові все більше й більше подобалася.
Розв’язка цього, як вважали оточуючі, любовного трикутника прискорилася з моменту, коли Степана на кілька тижнів послали у відрядження. Наступного дня Тарас без попередження прийшов до Інни додому. Нібито Степан сказав йому переглянути ескізи його робіт, а заодно розважити Інну, бо їй, мабуть, сумно одній. Та Інні, навпаки, сумно не було, і на те була причина. Вона з нетерпінням чекала, коли, нарешті, Тарас забереться з квартири, щоб побути самій. Зіславшись на невідкладні справи, Інна майже безцеремонно випровадила непроханого гостя. Цього ранку вона переконалася, що вже носить під серцем Степанову дитину, але чоловікові скаже, коли він повернеться, влаштувавши йому романтичну вечерю.
Згідно сюжету, перед розв’язкою має бути кульмінація. Вона поступово наближалася. Все так і пройшло, як спланувала Інна: тільки-но Степан переступив поріг, як його зустріла обіймами радісна дружина, з вітальні смачно пахло, палахкотіли ароматні свічі.
– То моє повернення з відрядження – таке велике свято? – чоловік був приємно вражений: – Дякую, кохана.
– Дякуй не мені, а нам. Я тебе проводжала одна, а зустрічає нас двоє.
Та чоловік тільки кліпав очима, не зрозумівши, що відбувається.
– Як що? Через кілька місяців ти станеш татом!
Степан вийшов на роботу в такому піднесеному настрої, що колеги почали допитуватися, чому він так сяє, як нова копійка. І чоловік похвалився, що стане батьком. Дехто з присутніх помітив, як криво всміхнувся Тарас. А згодом він став розпускати чутки, що дитина від нього. Вони дійшли до Степана, і він зажадав пояснень від друга. Той «признався», що Інна його запросила переглянути ескізи чоловіка, внести якісь корективи, бо він, мовляв, не такий талановитий, як Тарас, а потім їй було так самотньо, що вона просила його залишитися.
Отож кульмінацією стало з’ясування стосунків із Інною, після чого Степан зібрав свої речі та покинув дружину, вперше не повіривши її словам. Він звільнився з роботи і влаштувався в сільській школі вчителем образотворчого мистецтва. Інна також не могла залишатися в колективі і обрала роботу в Центрі дитячої творчості за мізерну зарплату. Тарасові вона заборонила навіть наближатися до неї.
Фінал цієї історії такий. Степан приїхав у місто з метою подати на розлучення, адже дитині вже було півтори року, але спочатку йому потрібно було зайти на квартиру до Інни. Він побачив її перед будинком на дитячому майданчику. Інна вела за ручку русявого хлопчика з такими ж синіми, як у нього, Степана, очима.
Як ви гадаєте, чи помирилося подружжя, чи могла пробачити Інна недовіру її чоловіка?
