fbpx

Коли татові моєму геть не добре стало, я завела мову про те, що треба його до себе забрати. у нас і кімната вільна була. Мені б не довелось їхати півтори години з двома пересадками до нього. Але свекруха сказала, що не потерпить у своєму домі такого, тож я нічого вдіяти не могла. Одного разу я повернулась від тата раніше, видно чоловік з мамою свою мене не чули, адже надто були розмовою своєю зайняті. Те що я почула поставило усе моє життя із ніг на голов

Коли татові моєму геть не добре стало, я завела мову про те, що треба його до себе забрати. у нас і кімната вільна була. Мені б не довелось їхати півтори години з двома пересадками до нього. Але свекруха сказала, що не потерпить у своєму домі такого, тож я нічого вдіяти не могла.

Одного разу я повернулась від тата раніше, видно чоловік з мамою свою мене не чули, адже надто були розмовою своєю зайняті. Те що я почула поставило усе моє життя із ніг на голову.

Тато із мамою, ніби відчували, вони свого часу не хотіли мене пускати заміж за Дмитра. Мама навколішки ставала, але я не розуміла їх побоювань. Для мене мій Дмитро був найкращим чоловіком у всьому білому світі. Майже рік усе те колотилось, аж поки я не відчула, що при надії.

Тоді батьки здались, але поставили одну умову – житимемо ми окремо від них і свекрухи.

Ми орендували половину будинку під столицею і зажили цілком щасливо. От тільки свекруха все частіше навідуватись стала. Везе через усе місто каструлю супу, чи корзину пирогів і кашку гречану у казанку – синочка свого годувати. Приїде, сяде і сидить гірко зітхаючи. Мені ніколи не допомагала із дитиною, що ви? Могла, навіть слова не сказати, оживала лиш тоді, як мій чоловік з роботи повертався.

Читайте також: Моя мама вже ніяк пенсії не могла дочекатись. Сьогодні стала пенсіонеркою. а назавтра вже в село поїхала залишивши нам свою квартиру – мрія здійснилась. Минуло пів року і стали до мене з села чутки доходити дивні. Довелось самій їхати аби переконатись, чи правда то все

Тоді вона ставала балакучою, веселою і моторною. Собою увесь простір заповнювала. І так у неї виходило, що вона тут цілий день, як білка у колесі прокрутилась мені допомагаючи. А на вечір ніг не відчуває, а ще їхати через усе місто:

— Дмитрику, “синачка”, – так і досі його кличе, – Ледь на ногах оце стою, аж у капці вже не влазять. А ще ж через усе місто додому їхати і ставати до плити, хочу тобі котлет нажарити. Шкода, що ти зі сковороди, гарячих не з’їси. Доведеться тоді завтра вчорашні їсти.

Ну місяць, другий, а на третій чоловік зібрав мене і перевіз до мами в квартиру. Моя мама тоді так плакала, казала, що на тому моє життя сімейне і скінчиться. Але ні. Я вдруге вже при надії була. Між дітьми і року різниці немає. Куди було рипатись?

Так ми прожили тринадцять років. Рік тому мами моєї не стало несподівано. Для нас усіх то було важко, але тато мій не зміг пережити втрату. Спочатку, через недугу, відмовила права сторона. А тепер він узагалі зліг.

Я працюю біля свого будинку, а тато живе на іншому кінці міста. Мені потрібно їхати до нього в метро з двома пересадками зранку і тим же маршрутом після роботи – ввечері. Важко несказанно. А ще ж дім, свої клопоти, їсти наварити треба.

Завела я мову про те, що добре було б тата забрати до нас у квартиру, але свекруха моя виступила проти категорично. Бачте, у її домі ніколи не буде чужого чоловіка. Не хоче вона ні цих запахів, ні бачити згасання. Що я могла вдіяти? Чужа хата, я приймачка.

Так і їжджу уже пів року. Схудла одні очі залишились. Добре, що сусідка інколи заходить до тата, а то б я не знаю, як би упоралась сама.

А це, на днях, повернулась я від тата раніше. Уже ледь у дім зайшла, так мені зле було, так я виморилась. Чоловік із свекрухою про щось завзято балакали, тож мене не чули, а от я почула достатньо.

— Я дізнавалась, – каже свекруха, – До тієї квартири ми відношення ніякого не маємо, то її спадок. Треба буде, це виправити. У вас і так шлюб не щасливий. Матимемо ми із тобою додатковий дохід потім.

Я ногами в землю вросла. То он воно що? Вони “потім” матимуть. А цікаво, чого це і коли буде те “потім”, після чого?

Не знаю, як мені бути і як реагувати на почуте? Подібні обговорення за моєю спиною, той тон з яким вони про мене говорили… досі бридко. Усвідомила, що мій шлюб зовсім не такий, як я про нього собі думала.

Розумію, що потрібно зважитись на кардинальний крок, але ж у нас двоє дітей. Вони тата люблять. Та й батько мій у такому стані…

Я так виморилась, так заплуталась.

Що робити і як далі бути?

26,07,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page