Коли я говорила з кумою своєю, то добре почула чоловічий голос у її квартирі. Вона знітилась, почервоніла, сказала, що то хтось до неї прийшов, але не врахувала, що у кадрі на спинці стільця увесь цей час висіла чоловіча сорочка і шорти. Тож коли Анатолій прийшов до мене під черговим приводом я вже не могла бути такою категоричною.
З Іриною, кумою моєю, ми з інституту дружимо. Я була дружкою на її весіллі. а вона мене на вінчанні моєму підтримувала тримаючи над головою вінець. Коли ж дітки у нас з’явились. то ми із нею ще й покумались.
Мій шлюб довго не проіснував. У трикутнику свекруха, мій чоловік і я, саме я виявилась зайвою. одного прекрасного дня я виставила речі чоловіка і голосно грюкнула дверима за його спиною. Відтоді минуло п’ть років, а я і досі одна.
А от Ірина зі своїм Анатолієм жила дуже гарно. Звісно, шлюб їхній не був ідеальним і тримався на добре заплющених очах Анатолія і на моєму мовчанні. Іринка ніколи не була святою і не вважала, що штамп у паспорті повинен обмежувати її життя. Анатолій якщо точно не знав, то здогадувався, але волів робити вигляд, що нічого не бачить. Він кохав Ірину і дуже.
А півтора роки тому моя кума ні з того, ні з сього, узяла дітей і виїхала за кордон. Ми живемо в Ужгороді, ніби як спокійно, принаймні ніхто не зрозумів її вчинку:
— Я тут пущу коріння, обживусь, а потім ти д нас приїдеш. – не раз говорила вона Анатолію.
Однак, Анатолій ніколи не хотів жити в Німеччині. У нього тут батьки і родина велика, своя справа. Вони ніколи не бідували, тож будувати з нуля життя десь на чужині він сенсу не бачив зовсім.
Якось так склалось, що ми із ним останнім часом усе більше почали спілкуватись. Ми завжди були у хороших відносинах. а тут якось так прямо зблизились. Він сумує за дітьми, тому часто приходить і ми разом ідемо гуляти. Він водить моїх синів на спортивний майданчик, багао з ними займається.
Не скажу, що я не бачила до чого все йде і не розуміла цього, але тримала дистанцію. Все ж якою б не була Ірина, а він її чоловік.
— Ларисо, – сказав нещодавно мені Анатолій, – Давай зійдемось. Я ж не сліпий і не глухий, все бачив і розумів, але ніби в тумані жив. Та й не поїду я туди до Ірини, а вона не повернеться. Ми ж з тобою прекрасна пара, ти сама це розумієш.
Так, ми з ним і дійсно хороша пара, але була ще Ірина. Однак, нещодавно коли ми із нею розмовляли, я добре почула чоловічий голос поруч із нею. та й у кадрі була чоловіча сорочка на стільці. Ірина зам’ялась почервоніла, а потім зізналась, що напевне все ж розлучиться із Анатолієм, адже закохана і той чоловік кличе її заміж.
Я тепер розгублена. Не знаю як і бути. З одного боку розумію, що Анатолій все ще одружений і Ірина моя подруга. А з іншого… з іншого боку життя одне і такого чоловіка як Анатолій втрачати просто не розумно.
То що ж робити? Слухати голови, чи своїх почуттів?
21,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
