За всі роки, що я працюю на Едуарда Петровича, я ні разу не чула і не бачила, щоб він загравав до якоїсь співробітниці, навіть поголосу такого не чула, а в жіночому колективі таке не сховаєш.
Син їхній мав їхати за кордон і мав при цьому мати дружину, бо їхав працювати на солідну посаду, а без дружини там ніяк.
Я бачила, що Едуард Петрович зажурився, бо всі кандидатки, яких йому рекомендували друзі і родичі, не подобалися синові.
– Я йому сказав або він через місяць одружується, або сидить вдома і ніякого закордону не бачить… Хоч і витратив я на це купу грошей.
Ось таку розмову з кимось я почула краєм вуха, тому прокашлялася і кажу директору:
– Едуарде Петровичу, у мене донька дуже скромна і гарна, з освітою. Вищою. Вона б могла сподобатися вашому синові.
Директор глянув на мене, щось думав, а тоді й сказав, щоб вона прийшла до них на вечерю.
Донька йти ніяк не хотіла:
– Мамо, що я там буду як бідна родичка?
– Дитино, тепер вже всі межі стираються, а такий шанс не можна упускати! А як хлопець тобі сподобається? І так не маєш нікого.
Світлана подумала і погодилася. Прийшла з вечері вся розпашіла і з блиском в очах, по чому я зрозуміла, що Олег їй сподобався.
Через тиждень Олег прийшов з букетом квітів і вони пішли гуляти. Я була просто на сьомому небі від щастя!
Нарешті і на моїй вулиці свято, не дарма я стільки років все віддавала доньці! Молодята справили весілля і Світланка була така гарна!
Я вірила, що цей шлюб буде міцним, бо моя донька не така, що буде крутити чоловіком, а буде все робити для того аби в родині був мир, затишок і любов.
Молоді поїхали за кордон і я тільки отримувала від Світлани короткі дзвінки, що у них все добре.
Я вже почала питати про дітей, але донька переводила тему.
– Доню, ви вже разом три роки і ніяких дітей. Що таке?, – хвилювалася я.
– Мамо, тут всі живуть для себе, поки молоді. От і ми так теж думаємо.
Я зрозуміла, що щось не так, бо моя донька любить дітей… Минуло вже шість років, а у них і далі нічого. Я вже й сама бачу, що сват незадоволений, питає мене чи у Світлани зі здоров’ям все добре.
– Звичайно, – кажу я, а сама вже й почала теж таке думати…
Подумають свати, що я їм ялівку підсунула… Довго б я думала що там та як, як ту без дзвінка і попередження вернулася Світлана з-за кордону сама.
– Доню! Що сталося, – питаю я її одразу, – Де чоловік? Він тебе покинув? Бо ти дітей не можеш мати?
– Мамо, він мене з перших днів не мав за дружину і гуляв. Як з таким чоловіком дітей мати? Як у нього по три на місяць? от і пішла, годі з мене.
Я їй намагалася пояснити, що треба очі на таке закривати, з ким не буває. А вона вперлася і все.
Як я не просила, як не молила, але вона подала заяву, на роботі у мене одразу почалися неприємності, свати такої ж думки, що й я.
Тим більше, що Олег почав до неї телефонувати, щоб вона вернулася, просив пробачення, я на власні вуха те чула. А вона сказала, що не вернеться, розумієте?
Як це так собі життя загубити, адже чоловік Олег непоганий, і що що погулює? Як мені її переконати, коли вона отак вперлася і на своєму стоїть?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
