З Олегом ми знайомі зі школи, в підлітковому віці були нетривалі стосунки, хтось на когось образився, і все зійшло нанівець. Минуло років 10-11, ми випадково додалися на «Фейсбуці» і почали спілкуватися, потім він запропонував зустріч. Я вже тоді розуміла, що закохався по вуха.
Ми зустрічаємося 1,5 року. Мені 30 років, у мене немає дітей і я жодного разу не виходила заміж, але хотілося б. Факт шлюбу для мене важливий, а ось про дітей я не визначилася. Олег був одружений, у нього є дочка Маша від першого шлюбу – їй 8 років. Родині допомагає, купив квартиру, дружина не подавала на аліменти, він просто добровільно утримує дочку. Думаю, більше, ніж наполовину.
З дружиною відносини нормальні – він по дому може їм щось зробити, машину в сервіс відігнати. У нас відносин з нею немає ніяких, з дитиною стосунки дружні, але я не прагну провести з нею час. Ми з Олегом живемо разом уже більше року, але мене не запрошують на дитячі дні народження, де Олег і вся рідня святкують разом – це зачіпає.
Він каже, що більше не хоче одружуватися і що не хоче мати більше дітей. Говорить, що не потягне ні матеріальної, ні моральної відповідальності за двох дітей, але мене дуже любить і я його ідеальна жінка. Аргументує небажання тим, що його стосунки з колишньою дружиною були хорошими до реєстрації шлюбу і появи доньки, а потім почалося пекло.
Але при цьому дочку дуже любить і для неї він відмінний батько. А я не знаю, чи готова я відмовитися від можливості стати мамою заради відносин з чоловіком і чи варто? Навіть не знаю. як це пояснити? Я ніби й дружина, ніби й ні. Як гравець другого плану, ніби як дублер якийсь.
Олега кохаю, так, але все частіше сумніваюсь, чи варто продовжувати ці відносини.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
