І незлюбив дитину. Тільки дідусь допомагав внучці і залишив їй у спадок будинок.
У дитинстві Ірочка часто нездужала. Взагалі, вона була тендітна, маленького зросту. “Ні в твоїй, ні в моїй родині такої дрібноти немає”, – говорив Леонід. – “А ця дитина – від горшка два вершка”. Згодом нелюбов батька до доньки передалася і матері.
По-справжньому любила Іру одна душа – дід Матвій. Його будинок стояв на самому краю села, під лісом. Матвій все життя працював лісничим. І навіть коли вийшов на пенсію, ледь не щодня навідувався до лісу. Збирав ягоди, цілющі трави. А взимку підгодовував звірів. Матвія вважали трохи дивним і навіть побоювалися. Бувало, скаже що-небудь, а воно і збудеться. Однак ходили до нього за цілющими травами і відварами.
Дружину Матвій поховав давно. Втіхою був ліс і внучка. Коли дівчинка пішла в школу, більше жила у діда, ніж удома. Матвій розповідав їй про властивості трав і коренів. Наука Іринці давалася легко. І коли її запитували, ким хоче бути, відповідала: “Буду людей лікувати”. Але мама говорила, що грошей у неї на навчання доньки немає. А дід втішав дівчинку, мовляв, він не жебрак, допоможе, в разі чого і корову можна продати.
Заповідав онучці будинок і щасливу долю
Донька Віра рідко заглядала до батька, а тут несподівано з’явилася на порозі його будинку. Вона прийшла до батька просити грошей, коли син програв місті в карти. Андрію наказали хоч з-під землі дістати гроші.
“Коли припекло, тоді мій поріг переступила?”, – строго запитав дід Матвій. – “Ти ж роки сюди носа не показувала!”. І відмовив доньці в допомозі: “Не збираюся я покривати Андріюві борги. Мені треба внучку вчити”.
Віра розлютилася не на жарт. “Не хочу вас обох бачити, немає у мене більше ні батька, ні дочки!”, – крикнула жінка і миттю вискочила з дому. Коли Іра поступила в медучилище, мати з батьком навіть копійки не дали. Тільки Матвій і допомагав внучці. Виручала і стипендія, бо Ірина вчилася добре.
Перед закінченням навчання Матвій занедужав. Передчуваючи свій близький відхід, дідусь сказав, що заповідав онучці будинок. Він наказав Іринці шукати в місті роботу, але про будинок не забувати. Адже будинок живе, поки в ньому людський дух відчувається. Взимку потрібно грубку топити. “Не бійся сама тут ночувати. Тут і доля тебе знайде”, – зробив прогноз Матвій. – “Ти будеш щаслива, дитинко”. Ймовірно, щось знав.
Збулося пророкування Матвія Герасимчука восени. Іра працювала медсестрою в районній лікарні. У вихідні їздила в дідову хату. Розпалювала грубку в холоди. Дід заготовив стільки дров, що надовго вистачить. Прогноз не віщував гарної погоди. А в Іри два вихідних. Не хотіла сидіти в квартирі – орендувала кімнату у літніх родичів подруги з медучилища.
Увечері приїхала в село. А вночі почалася завірюха. Вранці вітер трохи вщух, а сніг падав і падав, дорогу замело. Стук в двері насторожив Іру. Відкрила. Перед порогом стояв незнайомий молодий чоловік. “Добрий день. Мені б машину відкопати. Застряг навпроти вашої хати. Є лопата?”, – запитав він. “Біля ганку стоїть, візьміть. Може, вам допомогти?”, – відповіла дівчина. Але рослий незнайомець іронічно подивився на мініатюрну дівчину і зауважив: “Не вистачало, щоб ще і вас снігом замело”.
Чоловік вправно орудував лопатою. Завів машину. Але не проїхав і декількох метрів – застряг. Знову взявся за лопату. Ірина запросила його ввійти гостя в дім і випити гарячого чаю. А заметіль, напевно, скоро скінчиться, і дорога відновиться, адже тут не глуха траса, чимало машин їздить.
Незнайомець, трохи подумавши, махнув рукою і пішов за Ірою в будинок. “Не боїтеся жити одна під лісом?”, – поцікавився він у дівчини. Та пояснила, що приїжджає сюди на вихідні. Працює в місті. Ось думає, як буде вибиратися. А раптом автобус не приїде? Незнайомець, який представився Стасом, запропонував свої послуги, адже йому також потрібно в райцентр. Він живе там. Ірина погодилася.
Додому після роботи Іра вирішила пройтися пішки. І тут її чекав сюрприз: несподівано поруч вона побачила Стаса. “Напевно, ваш трав’яний чай має якісь чари, – пожартував він. -” Дуже захотілося вас знову побачити. А, може, і чаєм ще раз почастуєте? “
Весілля у них не було. Ірина не захотіла. Стас спочатку наполягав, а потім здався. Зате у них було щире кохання. Тепер Іра знала: не тільки в книгах пишуть, що чоловіки своїх дружин на руках носять. Коли з’явився на світ їхній первісток, на виписці всі дивувалися, як ця тендітна жінка могла подарувати коханому такого богатиря!
На питання про те, як назвуть сина, Ірина відповіла: “Буде Матвієм, в честь одного дуже хорошого чоловіка”.
З мережі.
Фото – ілюстративне.
