Лежу і ледь не плачу. Невістка щойно телефонувала. «Чого, – каже, – Ви мамо на порожньому місці негаразди шукаєте. Ну не буде, як Ви звикли. Я теж не залізна і не здатна роздвоїтись. Цьогоріч зробимо от так, а там, як Господь управить!». Ага! На порожньому місці. і встати не можу до ладу зробити і по її шкереберть усе полетить.
Так уже склалось, що пішли цієї весни із мене камінчики. Ну, я сама винна. Начиталась порад на форумах і ну пити парити і виконувати усе, що там хто радив. Як результат – лежала кілька тижнів у стаціонарі, ледь урятували. Тепер ось дома – відходжу і приходжу в себе. Але не про це мова.
Мені навантажень не можна категорично! А весна ж. Усі сусідки посадили уже грядки із петрушкою, цибулею. Он, Рая вчора прийшла провідати, так та й огірки під агроплівку засіяла. А я лежу і ледь не плачу. У мене ж город ще й не заскороджено. Я ж раніше за всіх оте усе робила, а тепер сором який!
Подзвонила невістці, а та мене просто ошелешила.
— Я на роботі, мамо! Які городи. Засадимо усе кукурудзою і хай собі росте. Чого, – каже, – Ви мамо на порожньому місці негаразди шукаєте. Ну не буде, як Ви звикли. Я теж не залізна і не здатна роздвоїтись. Цьогоріч зробимо от так, а там, як Господь управить! Я на своєму трохи посадила, вистачить і Вам і нам.
Я ж раніше усе робила за двох. І свій город і її обробляла. А варто було злягти, так уже й не потрібна нікому. Один деньочок їй шкода виділити для того, аби прийти і все зробити.
Прикро до сліз прикро. Я ж від усієї душі і з останніх сил допомагала, а коли поміч потрібна мені у такій дрібниці, то нікого і не має поруч. Так вона порає мою господарку і готує мені їсти. Прибігає часто, але це ж не головне.
Що ж ми їстимемо, кукурудзу?
Головна картинка – pexels.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.