Ні, вона не була гультяйка, не пила. Тільки це ж несправедливо, якщо колишній чоловік живе як хоче, то чому вона з двома причепами одна кувати повинна?
Мама розстібала пальтечко на Мілі і примовляла: “Не ревіть, обставини так склалися, я що винна? Вам тут добре буде, самі потім спасибі скажете!”. Міла вже заходилася своїм плачем, її було лише 3 роки і вона не дуже розуміла що відбувається. Але дивлячись в злі мамині очі і в перелякане заплакане личко старшої сестри, семирічної Тіна, відчувала, що все погано-погано. Мати засичала: “Не ганьбіть мене, я ж від вас не відмовляюся, ось влаштуюся і заберу. На Великдень приїду, заберу!”. Дівчата, все ще продовжуючи схлипувати, проте голоси їх вщухали: адже мама сказала, що повернеться за ними!
Звикали дівчатка до сиротинця важко, хоча вихователі їх любили і шкодували за відсутність нахабства, тямущість і за зворушливу прихильність одна до одної. Тіна підкорювала всіх своїми серйозними чорними очима, а Мілочка була схожа на біленький добродушний колобочок. Міла смикала Тіну: “А коли Паска плийде? Вона плийде і нас забеле до мами?”. Тіна терпляче відповідала вкотре: “Великдень – це свято таке, воно навесні буває, пам’ятаєш, як бабуся яєчка фарбувала?” Міла розуміючи кивала головою, мовляв, пам’ятаю, але потім, згадавши бабусю, починала хникати і на віях з’являлися крихітні сльозинки.
Тіна сама б хотіла знати, коли ж буде Великдень. З цим питанням вона підійшла до виховательки, Ірина Миколаївна здивувалася: зазвичай діти чекають Нового року і Миколая чи дня народження. Попри все, назавтра вона подарувала Тіні маленький календарик: “Бачиш, ось цього числа буде Пасха, я кружечком обвела, а зараз ось це число. Кожна цифра в календарі це день. Я, коли в школі вчилася, закреслювала так дні до літніх канікул”. Тіна теж стала закреслювати в календарику числа, і хвостик з цифр до приїзду мами ставав щоразу коротшим.
Зранку в Світле Христове Воскресіння Міла прибігла до Тіни, затиснувши в рученята червоне яєчко: “Ула! Ула! Сьогодні мама плиїде, я така лада, така лада. А ти, Тінко, лада?” Тіна і сама не могла дочекатися мами. Спочатку очікування було радісним, але після денного сну Тіні вже хотілося плакати. А тут ще Міла постійно поруч крутилася і скиглила. Під вечір, коли Тіні стало ясно, що мама їх обманула, вона заспокоювала Мілу: “Напевно, мама на автобусі їхала і він забуксував. Я сама чула, чесно-чесно, дороги дуже погані! Так всі вихователі кажуть. Мілочко, ти НЕ реви, автобус розкопають і мама завтра точно вже приїде. А поки вона в селі ночувати буде!”.
Молодша сестричка кивала, ковтаючи сльози. Але мати так і не приїхала, хоча дівчатка чекали її кожен день, придумуючи для неї все нові і нові виправдання.
Одного ранку Тіна не знайшла Мілу, вихователі пояснили, що молодшу сестричку забрала матір. Значно пізніше Тіна дізналася, що мама написала від неї відмовну. Але Тіні пощастило, через два роки її розшукала сестра батька. Тітка Валя була доброю жінкою і Тіна сама не помітила, як почала називати її мамою. Доброта тітки і її сім’ї потихеньку латала ранки на серці Тіни, про матір і сестру вона намагалася не згадувати. Хоч і знала, що Мілка була зовсім малою в ті роки і нічого не розуміла толком, але все одно… Ось Тіна без неї ніколи б не поїхала…
Минули роки, Тіна вивчилася на медсестру, вийшла заміж, тішилася маленьким синочком, жили не багато, зате дружно. І раптом Тіні прийшов лист. Від Міли!
“Здрастуй, моя люба сестричко! Ти, напевно, мене зовсім не пам’ятаєш? Я тільки косички твої пам’ятаю і тапочки в клітинку. Як я хочу тебе побачити! Ми недавно повернулися в наш район, живемо в Малинівці, якщо ти будеш не проти, можна я приїду до тебе в гості?”. Тіна знизала плечима, дивно якось, сама до себе не кличе, в гості напрошується… Але тим не менше, сестрі відповіла згодою.
Міла, в блакитненькій курточці, сильно накульгуючи, йшла назустріч сестрі і радісно махала рукою! І як впізнала тільки в штовханині на автостанції? Вона міцно обняла Тіну і заплакала: “Сестричко, я тебе як побачила, відразу зрозуміла: ось моя Тіночка! Ось відразу, віриш?” Тіна невдоволено буркнула, мовляв, якою була плаксою, такою і залишилася, а у самоїв очах защипало.
Після вечері Міла розповідала: “Ти на маму зла не тримай, їй дядько Сергій відразу сказав, як вони познайомилися, що її і з дітьми прийме. Тільки вона побоялася двох відразу забирати. А потім у дядька Сергія і мами син з’явився, потім донька! Віка, така лялечка, куди нам! Ой, ти тільки не ображайся! Дядько Сергій добре заробляє, він столяр класний, у нього замовлень завжди море. Ми навіть на південь іноді їздимо. Ось, а в сьомому класі мене бик на роги підняв, слава богу, ніхто більше не постраждав. А я, як бачиш, кульгаю… Який у тебе, Тіночко, пиріг смачний, даси мені потім рецепт?”.
Тіна запитала: “Ну, а працюєш, ти ким? На кого-то вчишся? Дружиш з кимось? Ти ж така гарненька!”
Міла зніяковіла: “Та, я після всього лікувалася довго, на мене і так сила-силенна грошей пішла… Я по дому допомагаю чи дядькові Сергієві… Мама бухгалтером працює в адміністрації. А щодо друзів, так мені ніколи особливо. Знову ж кульгаю… Але я звикла, тільки коли білизну полощу чи грядки поливаю, як нагинаюся то відразу відчуваю. А воду наносити, то це мені чи дядько Сергій допомагає чи Славік”.
Тіна ледь усміхнулася: бач як, білизну полоскати! Може ще Мілочка хмиз збирати в ліс ходить? Жартівливо пригрозивши, що образиться назавжди, Тіна вмовила Мілу заночувати, пообіцявши провести її на перший же автобус. Сестра заснула, ледь її голівка торкнулася подушки. Тіна випадково ковзнула поглядом по її одязі, акуратно складеному на стільці. Все було чистеньким, але таким запраним і десятки разів заштопаним! Так у них в лікарні дівчата копійки отримують, а таке не одягнуть, тим більше в гості!
Тіна встала в 3 ранку, розбудила чоловіка і попросила терміново відвези її до сусіднього селища. Чоловік сварився, але все-таки повіз. По дорозі вона йому все пояснила, спочатку він хмурився, але потім згідно закивав головою.
Тіна без зусиль знайшла будинок матері, серце калатало як шалене, коли стукала в двері. Двері відчинила матір і Тіну не впізнала. А та її відразу, хоч мама і постаріла, але була все ще красивою і доглянутою жінкою. Дівчина сказала: “Доброго ранку, мамо! Ось і зустрілися…”. Мама невдоволено привіталася, немов Тіна не донька рідна, яку не бачила стільки років, а набридлива сусідка. Потім також невдоволено запитала: “А Мілка де? У хліві чи що? То нехай в дім повертається, дітлахам треба сніданок готувати, з учорашнього дня не прибрано. Ну і ти проходь, раз приїхала…”. Тіна намагалася говорити якомога спокійніше: “Міла у мене поки поживе, збери її одяг, речі… Грошима, якщо можете, теж дайте. Я Мілу на роботу санітаркою влаштую, а там якусь професію освоїть. І ногу її лікувати треба, така красуня і кривенька! Чуєш мене, мамо?
“Мама випнула нижню губу, як робила щоразу, коли їй не подобалася розмова і процідила:” Іди-но ти звідси, заступнице, а за Мілкою ми самі зараз поїдемо! Що б я тебе і близько біля неї більше не бачила! “Тут Тіна вперто похитала головою і дивлячись в очі матері чітко і повільно сказала:” По-перше не Мілка, а Мілочка! Мілкою корову свою називай, яку ти тепер сама доїти вранці будеш! Не пані! Хочеш я зараз тут півсела зберу? І всі дізнаються, як добропорядна тітка з адміністрації кинула своїх дітей в сиротинці? У тебе всі жінки сільські – подруги вірні, чи знайдуться ті, хто такого минулого тобі не забуде? Захочеш Мілу забрати – знайду і на всю країну тебе прославляти буду! “Мама скривилася, зникла в будинку, грюкнувши дверима.
Тіна йшла з рюкзаком до машини чоловіка і думала: так, непросто в житті. А хіба просто – це важко? Щоб чоловіки не пили і не гуляли, щоб жінки дітей заради “штанів» не покидали по бабусях і сиротинцях, щоб сестри і брати один одного не забували?
Просто людьми бути, га?
Фото ілюстративне.
