Мені було 27 коли я зустріла його. Він виявився приїжджим, з іншого кінця країни. Я теж з невеликого селища. Правда переїхала в місто, коли завершила університет, адже тут більше можливостей та й в цілому цікавіше.
Залишила в рідному селищі батьків та старшого брата. Нажаль, можливості щодня їздити звідти на роботу до міста і повертатись не було, займало дуже багато часу. Спершу ми орендували з подругою квартиру у однієї старенької. Ну як квартиру, кімнату в квартирі. Згодом я взяла квартиру в кредит. Так з ремонтом від забудовника, так трохи далеко від роботи, але ж своє! Власне житло!
Згодом знайшла ще один підробіток, почала купувати нові меблі в квартиру. Почала збирати на машину, але брат, купивши новий автомобіль, віддав свою стару іномарку. Так я почала їздити на роботу на власному авто. Та й до батьків тепер дорога набагато легша.
Ось така ситуація в мене була, коли я познайомилась з Олегом: я маю квартиру в кредит, власне авто, хороша робота. А в Олега – кімната в квартирі батьків, яка знаходиться в цьому місті, колишня дружина та син від минулого шлюбу.
— Я приїхав грошей заробити. Хочеться чогось досягти. Та й для сина багатенько грошей потрібно. – розповідав Олег.
Ми рідко бачились, кожен був дуже зайнятий, в кожного багато роботи. Тому зустрічались ми лише на вихідних. Минуло декілька місяців і він переїхав жити до мене.
Він жалівся, що платять мало, але ось якби в нього була б машина – то його б взяли на кращу роботу. Я зрозуміла, на що він натякає, тому через деякий час він почав їздити на моїй машині і отримав кращу роботу.
Проте, навіть коли він почав заробляти більше ніж достатньо, на мене витрачати не поспішав від слова взагалі. Завжди були якісь причини: то сину на сезонний одяг, то мамі на щось термінове от прямо зараз. Так, він купував продукти додому, але більша частина витрат була на мені.
Якось, коли машина потребувала ремонту, Олег попросив дати йому гроші на сервіс, чим мене неприємно здивував.
— Машина ж не моя, – здивовано відповів на моє прохання оплатити ремонт, адже саме він користується нею. – Слухай, я оплачую бензин, коли їжджу. А ми з тобою не одружені, щоб я за її ремонт платив.
Тепер фраза «ну ми ж не одружені» стала відповіддю на все. Коли я замовила кухонні меблі та оплатила їх встановлення, то попросила оплатити кредит в цьому місяці Олега, адже коштів не ставало, все пішло на меблі та нову плиту.
— Ти звісно вибач, але кредит – це твоя особиста справа. – відповів Олег. – Ось були б ми одружені, я б без зайвих слів оплатив, бо це б вже було спільне майно, а так не бачу сенсу вкладатись.
Але сталось те, що стало останньою краплею в цьому вже і так переповненому келиху. Ми поїхали на сімейне свято до моїх батьків. Ось ми майже приїхали, та заїхали на заправку.
Олег вийшов, та попросив у мене кошти на бензин, адже: «Ну я ж не їду до законної тещі, якби ми були одружені, то з радістю заплатив би за бензин. А так, як це була твоя ініціатива поїхати до батьків – ти і плати за бензин.». І сказав він це все з милою посмішкою ніби все нормально.
Потрібно було бачити його обличчя коли я пересіла за кермо. Він стоїть і нічогісінько не розуміє, а я вийшла, зачинила машину, заправилась і знову за кермо.
— Ось, – дала я йому сто двадцять гривень, – стільки коштує квиток звідси у місто. Он зупинка. Вибач, речі віддати поки не зможу, сам розумієш я в гостях буду, але по поверненні зателефоную. Бувай! – і поїхала до батьків на свято.
Звісно, він поїхав за мною, розкаювався просився, щось доводив. Але я більше його не чула і не слухала.
— Ми не одружені, які питання до мене узагалі, – мовила я, – От якби ми були офіційною парою, я б може й дбала б про тебе далі, а так пробач, сенсу вкладатись у чуже не бачу.
На тому наші відносини і скінчились. неприємно, звісно, але урок хороший, за що долі і вдячна дуже.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
