Ми з чоловіком разом вже 7 років. У мене хороша робота, свою маленьку, але дохідну юридичну фірму я витягла сама. На життя вистачає, можна, звичайно, розширюватися, ринок і фінанси дозволяють. Але я розумію, що тоді мені доведеться цілодобово бути на роботі. Зараз це неможливо, у мене два малюки, близнюки, я хочу більше часу проводити з ними. І так за ці два роки я була там набігами, більше по телефону керувала колективом.
Чоловік вважає, що я повинна бути вдома, а він сам забезпечить нам життя. Він комп’ютерник, працює з дому. Раніше цієї суми вистачало, саме він допоміг мені фінансами, і я змогла зайнятися улюбленою справою. Заробіток у нього нестабільний, це не щомісячна зарплата, а удача при знаходженні великих замовлень. Коли було «порожньо», то ми не сиділи без грошей, завжди була відкладена хороша сума.
Але зараз нас четверо, діти ростуть, а разом з ними і витрати. На сімейній раді вирішили взяти няню, бабусі з дідусями далеко, та й вік у них – не на часі бігати за спритними малюками.
Нам простіше – ми не залишаємо дітей з чужою людиною на цілий день. Вдома присутній чоловік, але працює в своєму кабінеті, іноді, правда, навіть поїсти сам забуває. Няні потрібно нагодувати дітей, погуляти, пограти з ними до мого приходу. Мені хотілося жінку постарше, таку «а-ля бабусю» – спокійну, лагідну, добру. Але чоловік переконав мене, що дітям потрібно бігати, активно грати, а не тільки слухати казки літньої няні.
Так в будинку з’явилася мила дівчина з педагогічною освітою, з різними курсами з медицини, з дошкільного розвитку, з раннього вивчення англійської мови. Просто скарб! Та й сім’ю дівчини ми теж знали давно.
Мене все влаштовувало: діти задоволені, було видно, що з ними займаються, з’явилися перші успіхи. Я змогла спокійно працювати. Але щось мене стало напружувати ставлення чоловіка до прийдешньої няні. Ні, нічого конкретного, але якісь репліки, їх погляди один на одного. Чоловік став більше часу проводити з дітьми, тобто разом з нею. Я жартувала з цього приводу, але чоловік пояснював, що просто виносив велосипеди на дитячий майданчик, допоміг одягнути, та вирішив сам провітритися.
Я сама не своя, працюю з документами в офісі, а сама думаю: вони там удвох. Яка вже тут робота! Це триває вже місяці три. Я пробувала приходити в позаурочний час, ставила камеру з виходом на свій телефон – все нормально. Але тривога мене не покидає, от прямо відчуваю – щось не так! Ніби, моє місце хтось зайняв і той хтось краще від мене і щасливіші всі з нею.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
