fbpx
Історії з життя
Мені 30, я власник пабу. На роботу їжджу на метро. Зовні величезний такий бугай. Одного разу на виході з вагона побачив, що одна дівчинка з рюкзаком не може своїми силами вийти. Вирішив їй допомогти: взяв за капюшон і вийшов разом з нею. На наступний ранок, дивлюся, шукає мене очима в вагоні – так ми 2 місяці разом і їздили, я допомагав їй виходити.

Вона давала мені слухати свою музику і взагалі поводилась мило і скромно, я навіть почав шкодувати, що їй всього років 15. Але в один із днів з’ясувалося, що вона їздить не в школу, як я думав, а на роботу в Управління соціальної політики і їй 25.

Виявилося, що я 2 місяці виводив з метро за капюшон чиновника. І це був би найепічніший провал за 30 років, якщо б вона не погодилася сходити зі мною в кафе.

•••

«Раптом доля? А я не нафарбована», – завжди твердила я собі. Доки не зламала ногу в двох місцях, впавши у ванній. Поїхала на приймальний з недобритою ногою, напівстертим лаком на нігтях, в бабусиній кофті і без натяку на макіяж. Зустріла там свою долю – хлопця зі зламаною рукою і недоголеною наполовину бородою. Разом вже 5 років.

•••

Якось раз пішла в клуб з подругою, сиджу за барною стійкою, підходить до мене хлопець і каже: «Поїхали до мене, я покажу тобі свого єнота». Ні, мене, звісно, клеїли, але так – вперше. Стало цікаво, поїхала. Приїжджаємо, він відкриває двері, а йому назустріч вибігає СПРАВЖНІЙ єнот! Загалом, кілька місяців вже живемо разом: я, хлопець і єнот Гарік.

•••

5 років тому я скинув з балкона пакет з водою на голову незнайомої дівчини. А вчора дізнався, що 5 років тому моя дружина (а ми познайомилися 3 роки тому) йшла на побачення з людиною, яка повинна була зробити їй пропозицію, але якийсь бовдур скинув з балкона на неї пакет з водою, і вона не змогла прийти вся така мокра. Її хлопець вирішив, що це дуже несерйозне ставленням до нього, і вони розлучилися. 5 років тому я зруйнував весілля моєї нинішньої дружини! Пишаюся!

•••

Їхала в автобусі на іспит і раптом чую всередині себе: «Зійди на цій зупинці, зайди в кафе, зроби місток». Я думаю, що за дурниця, у мене іспит! Автобус зупиняється, у мене всередині щось клацає, і я виходжу.

Заходжу в кафе, роблю місток і чую, як мені чоловік щось кричить. Я як рвонула, а чоловік за мною!

Наздогнав і питає, чому місток зробила в кафе. А я кажу, що сама не знаю. Він мало не заплакав. Місяць тому всієї його сім’ї не стало дорогою додому. Він не міг змиритися і зважився на  відчайдушний вчинок, вирішив, що цей день останній на його земному шляху. Обідав і думав: «Боже, якщо ти є і я повинен далі жити, дай мені знак». І тут я така.

Взято з просторів інтернету.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page