Було у мене життя таке, як у всіх – вийшла заміж, двоє дітей і тягла лямку до сорока років і навіть не підозрювала, що чоловік на боці когось має.
Прийшлося майно ділити і треба було виплатити його частку в квартирі, бо він ніяк не хотів піти по-доброму, адже добре знав, яка у мене зарплата, що діти ростуть мов на дріжджах.
Тоді я позичила де лише могла, кредит взяла, але йому все виплатила і зрозуміло, що далі питання постало, де я маю заробити грошей. Добре, поїду я за кордон, а діти?
Поросила маму аби вона переїхала до нас жити і вона погодилася. Попродала в селі господарку і переїхала до нас, добре про дітей піклувалася, я нічого сказати не можу, а я вже поїхала працювати.
За ці дванадцять років я зуміла й кредит віддати і дітей вивчити та допомогти їй купити квартири. Не знаю, хто там в Італії заробляє аж такі гроші, бо я не спромоглася вибудувати хороми дітям і забезпечити їм всі капризи. Може, то я така чи що, але заробляла як могла, щоб все у моїх дітей було добре.
Також зробила гарний ремонт в старій квартирі та вже вирішила, що буду працювати на запас.
Так, там добре жити, але я без дому не можу. Як бачу на фотографіях, як цвітуть наші вишні та яблука, то я би вже додому на крилах летіла.
Отож, мені п’ятдесят два роки і я вернулася додому назавжди. Влаштувалася тут на роботу, не щось аж таке прибуткове, але так, щоб не проїдати гроші з запасу.
І на роботі мені зустрівся хороший чоловік, не думала, що так можна закохатися, до мурашок!
Павло мені відповів взаємністю і ми почали зустрічатися, а там далі вже й хочемо разом жити, проте на заваді стала моя мама!
– Ти що? Які твої роки, що ти собі ведеш до хати чужого чоловіка? замість того аби думати про мене та мене глядіти ти отаке витворяєш?
Ну, знаєте, мені не п’ятнадцять років і я ще молода жінка, але мама того не розуміє. Вона сприйняла Павла в штики, слова йому доброго не каже, як він приходить, то вона на голос починає бурчати.
– З’явився, ні аби жінку повести в свою квартиру, сюди буде приходити та людині не давати спокійно жити.
Павло розлучений і він віддав квартиру дружині з дітьми, без усіляких умов, сам теж живе з мамою і ось тут у нас склалися почуття, то куди нам, дорослим людям, дітися? Не будемо ж ми, мов ті молоді по парках шастати?
– Мамо, у тебе в селі хата, їдь туди, якщо тобі Павло аж так не подобається!
– Що? Мене в село? Ти знаєш, що там з хатою, що ти мене туди посилаєш? А як мені там стане зле, то як бути? Мені вже сімдесят дев’ять років! ти чим взагалі думаєш?
Я думаю про своє майбутнє, про те, що я хочу жити з чоловіком якого мені небо подарувало! Кому так щастить в моєму віці?
Ми вже з Павлом радилися і їздили в село на хату дивитися – там все в порядку, трохи протопити і провітрити і все буде добре, але мама не хоче навіть про це думати. Вона певна, що вже в тому віці, коли я її маю доглядати, хоча у нас хороша генетика і моя бабуся жила до дев’яносто шести років!
Жити на орендованих квартирах? Чому я маю знову жити десь, якщо я хочу жити у своїй квартирі, яку так добре облаштувала і за якою так скучила! Чому мама мене не розуміє?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
