Я ніколи не розуміла жінок і чоловіків, які одружуються і починають виховувати дітей своїх партнерів. Невже їм не здається, що виховувати чуже потомство неправильно?Адже це не їхні діти і вони навіть не згадають про них в майбутньому, тому що на першому місці завжди будуть рідні батьки, які дбали і оберігали. І ось саме це наздогнало мене. Мій син вирішив, що виховувати чужу дитину своєї дружини буде правильно.
Я намагалася донести до нього, що це неправильно і приділяти увагу потрібно власним дітям. Мені теж хочеться власних онуків, але він ні в яку. Каже, що той приймає його як свого, а дружина тільки і рада. Природно рада, адже тепер у неї є додаткові безкоштовні руки, які зможуть забезпечувати її і її дитини. Хто б був не радів в таких обставинах.
Як я вже говорила, мої спроби щось йому пояснити не мали успіху. Добре, подумала я. Вирішила обговорити це з моїми подругами, у яких в житті теж всяке було, і всі підтримують мене. У той час як їхні діти не бачать в цьому нічого такого. Невже це відмінна риса поколінь? Тому що якщо це дійсно так, то мені важко уявити яке нас чекає майбутнє. Якщо заохочувати таку поведінку, то нічим хорошим це не закінчиться.
Адже потрібно дивитися наперед. Дівчата, побачивши можливість і точно знаючи, що кожен зустрічний буде готовий прийняти їх в сім’ю з дитиною, перестануть бути відповідальними. Згадуючи свою молодість, мені навіть важко уявити, щоб я зі своєю дитиною могла розраховувати вийти за когось заміж. Мені це здавалося неможливим тоді і здається чимось дивним зараз. Адже навряд чи є чоловіки мого віку, які відносяться до цього так лояльно, як нинішнє покоління.
І якщо мої подруги вже зневірилися, то я все одно не втрачаю надії. Раптом він нарешті-таки зрозуміє, що робить в своєму житті величезну помилку. Так, це може здатися дивним, але я дійсно бажаю йому розлучитись із цією жінкою. Кожна доросла людина повинна хотіти власного потомства. Адже це так прекрасно бачити, як росте твоє власне дитя, шукати в ньому свої риси, впізнавати риси батьків і родичів.
Я визнаю, що частково тут є моя вина, так як я не встежила і десь, мабуть, помилилася. Проте, ніколи не пізно виправити власні помилки. Все-таки, коли мова йде про родину, не можна просто взяти і залишити це на волю долі. Адже він мій єдиний син.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
