Моя мама почала розбирати своє добротне ліжко на дошки. Після стількох років служби воно їй стало не милим і не потрібним.
Вона вирішила від нього позбутися будь-яким способом. Деревинки від ліжка вона склала припадати пилом під шафу, а матрац ніяк викинути не могла. Тому довго думаючи про його долю, вирішила матрац віддати нам на дачу, в подарунок.
Ми відразу засумнівалася в потрібності цього антикваріату, але не могли їй відмовити.
– А навіщо він нам? У нас і так одне ліжко з кріслом займають половину єдиної кімнати в нашому маленькому будинку! – сказав обурено чоловік, не бажаючи зі мною сперечатися.
Але я не вгамовувалася і продовжувала наполягати на перевезенні цього добра на дачу, хоча заздалегідь знала, що цей матрац нам не підійде.
Чоловіка я нарешті вмовила. У вихідний день ми поїхали до моєї мами і забрали цей раритет на дачу. Ми привезли його з вітерцем на багажнику машини і затягли в наш маленький затишний будиночок:
– Ну і що тепер будемо робити? – запитав обурений чоловік, коли матрац не підійшов за своїми параметрами ніяким боком.
Ми поставили його на проході посеред кімнати і стали роздивлятися це придбане багатство. Таке надбання загороджувало нам весь прохід. Ми цілих два місяці терпіли незручності в надії, що ми все-таки зможемо пристосувати його.
Раптом подзвонила близька родичка. Почувши про наші негаразди, вона сказала, що добротний матрац – це те, що їй потрібно і вона готова найближчим часом забрати його. Ми від такої новини зраділи, як малі діти.
День за днем, ми спотикалися і не знали що з ним робити, але продовжували сподіватися, що родичка його, нарешті, забере. Час минав, але так ніхто і не з’явився.
Чоловік не витримав і розсердився сказавши:
– Пора від нього позбутися. Нам не потрібен цей матрац!
Ми запропонували одному сусідові, другому – він нікому не потрібен! Ну не викинути ж його?
А тут новосели з’явилися, що придбали ділянку з будинком. Тому чоловік запропонував їм наш скарб абсолютно безкоштовно і вони зрадівши знахідці, ухопили це надбання і потягли в свій будиночок, щоб облаштувати комфорт і затишок.
Як тільки но ми віддали матрац, у мить подзвонила моя тітка, а я їй:
– Вибачте, його вже нема! Матрац знайшов своїх нових власників. Чому ви так довго збиралися?
Родичка дуже образилася на те, що ми віддали матрац стороннім людям. Почала говорити щось незрозуміле а потім і взагалі вимкнула зв’язок.
Але напередодні моя мама мені знову запропонувала забрати її старезний столик. Що тепер буде, я навіть не знаю. Мама не хоче розуміти, що він нам не потрібен. Для неї не існує слова смітник. У її голові ці речі хоч і не потрібні їй, але хороші і майже нові (двадцять п’ять років служби не рахуються зовсім). Вона і досі у фарбах розповідає де коли і за які гроші ту річ придбала.
Як мені вчинити, як переконати чоловіка вивезти цей старий обшарпаний стіл?
Мені не хочеться знову бути винною, але відчуваю що так воно і буде. Мама ще років п’ять запитуватиме як там її столик і чи з ним усе гаразд, а ми з чоловіком найближчі пів року не знатимемо куди ж його дівати.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
