Я готувати не любила і не люблю, вважаю, що кожен здатен собі приготувати яєчню чи бутерброд, головне на той бутерброд заробити. І ось я заробляю і навіть більше, ніж мій чоловік, але від того не стаю кращою в очах свекрухи.
Якось ми запросили її до нас на святкування дня народження доньки. Справа в тому, що поки я прийшла з роботи, поки відпочила, то вже свекруха мені над головою сто разів прокаркала, що гості на порозі, а їх годувати нема чим.
– Ми замовили доставку на шосту, не хвилюйтеся, – відказала я і пішла трохи прибратися на кухні, бо свекруха не могла зрозуміти, як то може бути повна раковина тарілок.
– Та отак, мамо, зранку бігли на роботу і не помили, а зараз стану і перемию, тим більше ще треба на стіл протерти стаканчики і тарілки.
Я те все собі спокійно роблю, а вона ну просто сама не своя, давай мені дітей ганяти, бо їй не подобалося, що вони неодягнені і в їхній кімнаті безлад:
– А як гості сюди заглянуть? Вас мати не вчить прибирати, то мені прийдеться! Та що ж це діється, – вже вона не могла себе стримати. Коли побачила, що чоловік взяв в руки пилосос, – Ти чоловік. ти на роботі втомлюєшся!
– Мамо, мені не важко. Оля миє посуд, дівчата стелять ліжко, то я приберу з підлоги.
Доставка прийшла раніше за гостей на пару хвилин і я встигла все розкласти на стіл.
– За такі гроші оце на один зуб, – не вгавала свекруха, – та якби я знала, що ти нічого не планувала готувати, то дала б мені гроші і я б такий стіл накрила, що не було б де і тарілку поставити! Отак ти працю мого сина цінуєш!
Ба більше того, вона встала з-за святкового столу і пішла на кухню варити картоплю, щоб було що їсти. Поставила тарілку з товченою картоплею і ніхто не взяв і ложки, а вона не розгубилася і сказала, що на столі має щось бути, раз нічого нема їсти.
Мені було незручно перед гостями, бо я замовила стільки їжі, щоб ми поїли і все, щоб воно не валялося потім в холодильнику чи в морозилці. Я зібрала чисті тарілки і пішла помила та забула за гостину, а не мучила свій шлунок, бо треба з’їсти аби не зіпсувалося.
Я вражаю, що я навпаки, гостей поцінувала, бо вони їли вишукані страви і розуміли, що це все смачно і дорого, а не майонез з холодцем, щоб тільки важкість відчувати, але ніякого естетичного вигляду і тим більше смаку!
Я вже за гості забула, але свекруха все не вгавала, все нагадувала скільки пішло грошей і їй було соромно сидіти за таким порожнім столом.
– Та де би я в своїй молодості таке на стіл поставила? Та мені б такого совість не дозволила. То хіба не можна було голубців накрутити замість того сиру з рибою? Я не могла то розжувати і довелося йти на кухню аби виплюнути! Ніякого смаку! Ви так ніколи ні до чого не доробитеся, якщо так будете газдувати.
Я зовсім іншої думки, їжа має бути смачна, хай її буде не пів відра, але тарілочка, але смачно і корисно, а не пхати в себе, щоб що? Отак все життя на кухні й пройде і ви думаєте свекор чи мій чоловік цінують материні старання, хоч і такі титанічні, як вона описує? А дзуськи! Рідко й «дякую» кажуть, встаючи з-за столу! Навіщо мені така доля, скажіть-но мені?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
