— Мушу здати те, що ви вчора принесли, до магазину, – без краплі сорому заявляє вона. – Докладу грошей і придбаю щось нормальне, ніби, від вас
Почну з того, що в сім’ї невеликий статок. Не скажу що ми бідуємо, але назвати нас заможними не можна. Працює тільки чоловік.
Зарплата, на нас трьох, в середньому виходить близько десяти тисяч. Іноді трохи більше. До всього виплачуємо кредит за квартиру.
У нашому невеликому містечку це вважається нормальним. І ось, нещодавно моя зовиця запросила нас на день народження її сина.
Хлопцеві виповнюється п’ять років. Тут так би мовити «ювілей.» У їхній родині досить високий дохід. Обидва працюють.
За словами чоловіка, заробляють на пару близько п’ятидесяти тисяч. Можуть собі дозволити відпочинок за кордоном декілька разів на рік.
Машина і власне житло. Ми не можемо собі дозволити витратити велику суму. Але і ганьбитися не хочеться. Особливо знаючи чоловіка зовиці. Зізнаюся, він не дуже приємна людина.
Цинічний, все і завжди вимірює в грошовому еквіваленті. Завжди після зустрічі з ним залишається осад.
Може саме тому так гостро постало це питання. Загалом, вирішили ми подарувати їх синові машинку на пульті управлінні, ні, не маленьку, а такий добротний позашляховик за три тисячі.
І що Ви думаєте ?!
Хлопчина зламав її за лічені хвилини. Ми дуже засмутилися. А його тато з усмішкою «Ну, а що ви хотіли від китайської дешевки».
Потім дістав їх подарунок синові – величезний літак (не знаю, як називається), який, літав в повітрі. Ми були немов облиті помиями.
Ішла додому і плакала. Від образи, приниження, а ще тому, що витратили такі великі гроші, і мусимо економити на собі і дитині.
Зовиця наступного дня зателефонувала і попросила чек.
— Мушу здати те, що ви вчора принесли, до магазину. Докладу грошей і придбаю щось нормальне, ніби, від вас.
Я не дослухала. Кинула слухавку і викреслила цих людей зі свого життя.
