Я вже давно заміжня і мені здається несправедливим те, як ставиться до мене чоловік. Навіть коли ми зустрічалися до весілля, він особливо не утруднявся залицяннями: часто скаржився на брак грошей і дарував на свята тільки якісь милі дрібниці (квіти, солодощі, біжутерію). Тоді ми були молоді, і мені така поведінка здавалося нормальноюю, але зараз відчуваю, що він просто мене не цінує.
Коли ми починали зустрічатися, то обоє не мали великого достатку. Іноді він навіть опинялися без грошей, і мені доводилося самій оплачувати наші посиденьки в кафе чи купувати квитки в кіно. Коли ми вирішили з’їхатися, ситуація залишилася приблизно та ж. Ми навіть домовилися оплачувати навпіл рахунку на їжу, комуналку і інші великі витрати. Я ніколи не вважала себе меркантильною, і намагалася радіти тому, що ми все в цьому житті здобудемо разом.
Спершу ми оплачували навпіл побутові витрати, потім скидалися на весілля і спільні відпустки, потім разом тягнули кредит та іпотеку… Озираючись назад, мені навіть здається дивним те, що за час нашого сімейного життя я відсиділа повноцінну відпустку з дитиною, і чоловік мене не змушував в цей час оплачувати загальні витрати навпіл. За звичкою я, звичайно, намагалася час від часу підробляти вдома, але цих грошей ледве вистачало мені на одяг та іграшки малюку, тому забезпеченням сім’ї займався повністю чоловік. Хоча ми в цей період не бідували, але витрачатися на себе він мені особливо не дозволяв: постійно нагадував про те, що ми тепер батьки, і що в першу чергу повинні думати про інтереси дітей. Тому одяг я собі майже не купувала: доношувала те, що купувала будучи при надії, і чекала поки не стану влазити в старі речі.
Відмовляючи собі у всьому, і продумуючи витрати до копійки, мені почала здаватися дивною показна щедрість чоловіка перед друзями і родичами. Кожен раз, перед приходом гостей, ми купували ті продукти, які в звичайні дні не могли собі дозволити, але це дрібниці. Справжнім відкриття для мене стало те, що під час сімейного життя я побачила, які подарунки чоловік купує своїм родичам. Він може відкладати на них зі своєї зарплати по кілька місяців, щоб потім порадувати свою бабусю, батька чи племінницю заповітною річчю. І це відбувається в той час, коли на моє день народження він «згадує» про те, що у сина ще немає зимової куртки чи що він давно мріє про радіокеровану машинку…
Чому я повинна відмовляти собі в бажаному, якщо на своїх родичів у нього завжди знаходяться гроші?
Невже я для нього нічого не значу? Звичайно, скоро малюк звикне до садка, і я зможу сама на все заробляти, але навіщо мені жити з людиною, яка мене не цінує?
Фото – ілюстративне.
