Коли жінка втрачає себе…
І чому жінка мусить себе згадати!
У мене два шлюби, розрив між ними три роки.
Перший шлюб закінчився для мене дуже сумно. Ми з дитиною залишилися взагалі ні з чим – чоловік виніс усе, коли була на зміні вдень – меблі, забрав машину з гаража і гроші з заначки, дитину залишив у сусідки.
Як я це пережила, спитаєте ви?
Повірте, чудово!
Мені було 28 років – недосягнуті та нездійснені цілі, море оптимізму та віра в майбутнє!
Три роки між двома шлюбами – це було життя! Ось реально!
Я жила та отримувала кайф від життя! Я зустрічалася з чоловіками і їздила з ними відпочивати в клуби. Ніхто з них не вимагав чогось зайвого чи неприпустимого, просто запрошували провести час, повеселитися.
Я постійно сміялася і жартувала. У мені було стільки енергії, що я готова була ощасливити весь світ навколо! Водночас спала на підлозі з дитиною. (Раз на тиждень чи на два, дитя доглядала бабуся, яка із задоволенням малювала і розповідала казки моїй малечі звичайно не безкоштовно). Працюючи позмінно – день – ніч – 48, у мене ще була додаткова робота у вихідні дні.
У мене ніколи не було потреби у подругах та чоловіках – друзях, які підтримають та допоможуть. Я вся світилася і мріяла.
Другий шлюб, на мою думку, мав бути разом і до скону!
Боже! Як же я в це повірила! І як же я помилилася…
Так, я сама досягла матеріальних цілей, і всі мрії мої здійснилися.
Але! Я втратила себе!
Мене ставили навколішки, змушували цілувати ноги.
З другим чоловіком, людиною невпевненою в собі, з безліччю комплексів і страхів, що її образить життя, люди, він відігравався на мені. І поліція вся в кишені, якось так, і нікому поскаржитися.
Я не хочу описувати, що я пережила з дітьми (так дітьми, у нас спільна дитина).
Найстрашніше для жінки це те, що вона може намалювати собі життя. А потім перемалювати дуже складно!
Я ось до чого вела!
Мені лише 40 років.
Я згадую себе ту – з життям в очах, з енергією… ту, яка жила на зарплату без свого бізнесу, без автомобіля, без гроша за душею… ту щасливу і веселу!
І я дуже хочу себе повернути.
Адже щастя – це спокій та радість у душі.
І я поверну!
Ольга.
Фото ілюстративне.
