– Чому ти так дивно на мене дивишся? – злякалася дружина. – І що значить це твоє “гірше”? Тебе звільнили без виплат?
– Мене посилають у відрядження! – скорботним голосом сказав Микола. – Після завтра я їду в інше місто. Розумієш, що це означає?
– Тебе посилають надовго?
– На цілий тиждень!
– Всього?
– Тоню, мене сім днів не буде вдома! Тебе це не лякає?
– І що тут такого? – Тоня посміхнулася. – Багато людей постійно катаються туди-сюди, у відрядження і з відрядження.
– А чого це ти посміхаєшся? – запитав з підозрою Микола.
– Просто, посміхаюся, і все. Радію, що тебе не звільнили.
– А мені здається, що ти іншому радієш. Радієш, що нарешті-то залишишся вдома без мене.
– Чому я повинна радіти?
– А тому! – Микола погрозив дружині пальцем. – Думаєш, я не знаю анекдотів на цю тему. Дуже навіть знаю. Я багато таких анекдотів знаю! Розумієш про що я?
– Ах ось, ти он чого боїшся? – Тоня весело розсміялася. – Які нісенітниці у тебе в голові.
– Це ти зараз так кажеш, – загарчав Микола. – А потім, коли я тебе спіймаю з іншим…
Микола підійшов до шафи, дістав з неї ключі від сейфа, відкрив цей сейф, взяв в руки мисливський карабін, покрутив його, потім поставив на місце і знову закрив залізні дверцята сейфу на замок.
Потім він поклав ключі від сейфа в кишеню свого піджака і з викликом сказав:
– Значить так… Ці ключі я візьму з собою. Щоб, якщо що, відразу до сейфу і… Вас обох…
– Кого нас?
– Звідки я знаю, хто до тебе приходити буде?
– Не базікай всілякі нісенітниці! – ображено вигукнула Тоня. – Ти, наче малюк, якийсь… Послали його перший раз у відрядження, а він вже трясеться…
– А ось ми подивимось на тебе, коли я повернуся…
Микола раптом підійшов до балконних дверей, і, не дивлячись на те, що на вулиці був мороз, відкривав їх.
– Ти що робиш? – занепокоїлася дружина.
– Хочу заздалегідь перевірити можливі шляхи відходу твого любасика…
– Слухай, милий мій, ти у мене договоришся! – Тоня суворо подивилася на чоловіка. – Я на тебе так ображуся, що…
– Що? – Микола вийшов на балкон і подивився вниз. – Точно мені ріжки наставиш, так? Я знаю, вам жінкам тільки дай привід. Так… Внизу снігу немає… Молодці двірники, добре працюють.
– А якби сніг був, що було б тоді? – з усмішкою запитала дружина. Вона теж вийшла на балкон і подивилася вниз.
– Ясна річ – що. Він вниз би стрибнув.
– З п’ятого поверху?
– А куди йому подітися?
– Кому – йому? Думай, що говориш! Чи ти мені зовсім не довіряєш?
– Та ну тебе… Як там в народі кажуть? “Довіряй але перевіряй?” Ось я і перевіряю. – Микола почав озиратися по боках. – Люди он з дев’ятого поверху в замети падають, і навіть ні царапиночки. А тут всього п’ятий. Якщо сніг м’який – він і не відчує…
– А чого ти по боках дивишся?
– Дивлюся чи можливо з нашого балкона на сусідній без сторонньої допомоги перелізти?
– Ну і що? Можливо?
– Навряд чи… – відповів задоволений Микола. – Всі балкони тепер засклені. І це правильно. А то ж раніше-то з балкона на балкон можна було запросто перестрибнути.
– А ти звідки знаєш? – зі злістю запитала Тоня. – Може ти сам по балконах лазиш?
– Ти мене не підколюй, – зреагував Микола на сарказм дружини. – Все, пішли звідси.
– Шафи перевіряти? – запитала Тоня.
– Правильно, – зрадів Микола. – Добре що підказала. Потрібно подивитися, скільки чоловіків може поміститися в наших шафах.
Закривши балкон, він і насправді – під глузливий погляд Тоні – почав нишпорити по шафах, перевіряючи, чи може в них поміститися доросла людина.
– Так … – захитав він головою через якийсь час. – шаф-то ми з тобою накупили… Хоч замки на кожен вішай. Ну, нічого, якщо що, я тепер знаю, де шукати… Ну, що, будемо вечеряти?
Вечеряли вони мовчки. На всі спроби чоловіка поговорити Тоня відповідала впертим мовчанням. І спати вони лягали так само в повній тиші.
На наступний ранок мовчазний «страйк» дружини продовжилася. І коли Микола йшов на роботу, вона навіть не сказала чоловікові звичне «бувай».
А повернувся він зі служби, як не дивно, в веселому настрої. Відкривши двері своїм ключем, він прямо з порогу радісно закричав:
– Тоню, привітай мене! Мою відрядження скасували! Я нікуди не їду!
Але йому відповіла тиша.
На балконних дверях на склі Микола побачив приклеєний величезний аркуш паперу, де почерком Тоні було написано: «Тепер ти будеш жити спокійно. Я поїхала до мами назавжди».
Автор: rozpovidi Anisimova.
Фото ілюстративне.
