Сьогодні був перший робочий день Наталки на новому місці.
І, хоча їй довелося змінити престижний бутік, у якому вона працювала продавчинею-консультантом, на звичайнісінькій базар та невеличкий кіоск з солодощами, Наталя не падала духом, а ставилася до цих змін по-філософськи. От тільки згадувати про те, що змусило її змінити місце роботи, дівчина не хотіла. Занадто неприємними були ці спогади. Власниками бутіка була подружня пара середніх років.
За матеріалами – “Є”.
Хазяйка була суворою, але справедливою. Тож, коли доходила справа до нарахування преміальних – ніколи нікого не обділяла, хто скільки заробив – той стільки і отримав. Хазяїн, навіть згадувати не хочеться Наталі, весь час дошкуляв поглядами та натяками. Наталі довгий час вдавалося уникати «хазяйської уваги», та коли одного разу їй не пощастило, і хазяїн отримав “ляща” за те, що занадто багато собі дозволив – її звільнили. Доводити що вона невинна, дівчина не хотіла. Бо все одно не доведе. Дружина хазяїна, звісно, стане на бік чоловіка. Ось так Наталя і опинилася на базарі. Розуміла, що тут не лише інші умови праці, але й інші покупці, але вона обов’язково звикне, пристосується. Та й не до віку вона збирається тут працювати. Так, певний час, аби допомогти братові погасити кредит у банку, а там вона вже щось і для себе буде підшуковувати.
Свій перший робочий день Наталя розпочала з того, що познайомилася з сусідками.
Сусідки виявилися приязними жінками, хтось старший за Наталю, хтось — її років. Жінки одразу знайшли спільну мову, навіть домовилися після роботи разом сходити на каву. Тим часом, поки знайомилися, базар поступово прокидався, між рядами почали з’являтися покупці, тож жінки повернулися до своїх робочих місць. Розмови-розмовами, а от виручку робити потрібно. До справ взялася і Наталя. Вона вирішила привернути увагу покупців сервісом обслуговування, влаштувавши невеличку дегустацію солодощів. На тих десять-двадцять гривень Наталя не збідніє, а от печиво та цукерки люди куплятимуть охочіше, якщо будуть впевненими у тому, що все це і смачне, і свіже.
До кіоску дівчини одразу потягнулися люди. Хтось спочатку куштував, а потім купляв, а хтось, скуштувавши печива, розчинявся у натовпі, але перших було все ж таки більше, і це дуже тішило Наталю. Сусідки дівчини лише посміхалися. Вони колись так само йшли сюди і думали, що змінять світ, але… базар змінив їх, і зараз до своєї роботи вони ставляться як до роботи, що вже набридла, але нікуди не дінешся. Вони добре знають, що покупці вміють ще звинувачувати тебе в тому, що їх обважили, та навіть намагаються взяти непомітно товар з прилавку… Наталя це все ще взнає.
Ось до прилавку Наталі підійшла літня жіночка. Вдягнена трохи бідно, але чистенько. Вона почала роздивлятися вітрину, та з цікавістю дивилася на те, як покупці підходять та куштують цукерки та печиво. «А можна і мені?» — запитала вона в Наталі. «Звичайно, можна. У нас сьогодні — особливий день. Ось, скуштуйте це печиво – воно з шоколадом, а це – з мармеладною начинкою…» Як раптом… «А ну, пішла звідси. Я тебе попереджала, що якщо ще раз побачу тут! Я зараз охорону викличу…», — до прилавку Наталі підбігла Олена, що торгувала у сусідньому кіоску ковбасами. Жінка ледве не виштовхала літню жіночку, яка злякано дивилася на неї. «Ти чого? — заступилася за свого покупця Наталя. Жінка просто пробує, сподобається – купить…» «Не лізь не в свої справи!» — крикнула Олена.
Тим часом, поки увага розлюченої продавчині переключилася на Наталю, жінка раптом досить спритно схопила з прилавку жменю шоколадних цукерок та… побігла, швидко розчиняючись у базарному натовпі. «Ну, от і маєш! Вона в мене так само минулого разу жменю сосисок поцупила! Я таких як вона, за кілометр відчуваю. Тільки ходять, дивляться, нічого не купують, а потім, раз – і приберуть до рук, а ти за них потім гроші закладай…» Олена, заспокоївшись, вже прямувала до свого кіоску, а розгублена Наталя так і стояла посеред торгового ряду. От тобі і перший день, от тобі і дегустація, от тобі і базар та банальна людська підступність… Навіщо ж брати чуже?! До кінця робочого дня настрій у Наталі зовсім зіпсувався. І хоча виручки за день було багато – це дівчину не тішило. Якби не ранкова обіцянка випити каву з сусідками, Наталя б одразу пішла додому, а так – мусила тримати слова.
Жінки, смакуючи каву, тихо теревенили про день, про справи, а Олена присунулася до сумної Наталі й сказала: «Ну, чого ти? Через цю?! Та, таких, як вона, за день багато буде, і якщо через кожну перейматися – і сили не вистачить. Звикай, подруго, це тобі не бутік, а базар…» Наталя погодилася, однак прикро було, що є такі люди.
Автор – Ольга ШЕВЦОВА.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
