Коли ми з моєю сестрою були маленькі, то часто грали і в наречених: натягнемо на голову тюль і уявляємо, що до нас приїхали уявні женихи-принци, роблять нам пропозицію руки і серця, і ми виходимо за них заміж. Зрозуміло, мій наречений повинен був крутішим і найголовніше, вже король – я ж все-таки старша! Іноді сестра на мене за це ображалася, а я чомусь зловтішалася і сміялася.
Пройшло багато років. Сестричка ще вчилася в коледжі, коли я по-справжньому вийшла заміж, весілля було дуже шикарним: ресторан, лімузин! Ну, не сказати, щоб наречений був принцом, але вже точно не з жебраків: є бізнес, а ще квартира і машина, причому все особисте, зароблене до його 30 років, а мені було 22, всього 8 років різниці. Бізнес у чоловіка пов’язаний з авторемонтом, дуже нудний, я нічого в цьому не розумію, але все ж він – король. Я сестру намагалася познайомити з холостим другом чоловіка, його підлеглим, так вона уїдливо: «А, ну да, як в дитинстві – тобі король, а мені принц, що завалявся!». Але, чесно кажучи, сестрі просто він не сподобався, сказала, що з ним нудно.
Мене чоловік балує: часто купує мої улюблені червоні троянди, дарує подарунки, золоті прикраси, але більшу частину часу він проводить на роботі. Я народила дочку, засіла вдома, та й працювати мені не потрібно, достаток в сім’ї хороший. Але мене не відпускає нудьга. Дві мої близькі подруги вийшли заміж і роз’їхалися, а з сестрою ми стали мало спілкуватися: один раз міцно посварилися, тепер помирилися, але особливої близькості у нас тепер немає. Вона сказала, що я змінилася, загордилися в своєму багатстві, стала зарозуміла, через це і не спілкувалися, я думала, що вона мені просто заздрить. А помирило нас весілля сестри. Мама скаржилася, що наречений у неї нікудишній – поварчук в ресторані, сам сирота з дитбудинку, ну добре, що хоч держава йому квартиру виділила.
Ось, коли сестра запросила нас на своє одруження, ми і почали знову спілкуватися. Підготовка до весілля була дивна, без біганини. Молодята розписалися і привезли нас на галявину біля озера. Наречена була в простому білому ситцевому платті, на голові вінок з живих квітів, в руці замість розкішного букета – ромашки, це їй наречений подарував. Я думала – він просто скнара, але вона була дуже рада такому букету, а на мої троянди вона ніяк не зреагувала. Наречений красивий і молодий, дуже рухливий і дотепний. Як виявилося, всі страви на стіл готував саме він і його колеги з кафе-ресторану. Так, все смачно, але якось вибір місця мене здивував, простота без помпезності, замість живої музики – бездротова колонка. Але народ веселився.
Другий день відзначали у нареченого вдома. Тісна однокімнатна квартира, стіл, пошарпаний диван, збита лава для гостей. Якось все шкода і убого, зовсім не по-королівськи. Я думала – ну все, провал, в таких злиднях сестра довго не протягне. Але вони живуть уже півтора року в таке щастя, я просто в шоці! Кончина про щастя у них – це любов у курені, вони майже нічого нового не купили: диван все той же, в кімнаті порожньо, шафка, комод і стіл з комп’ютером. Ну ось тільки що кухню б/у по оголошенню купили. Зате щастя повні штани: якісь замут з друзями, компанії веселі, «запалюють». Дітей поки немає, тільки планують.
Якщо чесно, я їм почала заздрити. Хоч я спочатку сміялася над “достатком” цієї парочки, але у них якось життя ключем б’є, а я не знаю, куди себе подіти протягом дня. Ну донькою займаюся, господарством, і що? Прошу чоловіка якось приділяти нам більше уваги, але він тільки відкуповується трояндами – мовляв, це теж увага, гроші у нього є, а часу завжди обмаль. Навіть у відпустку я одна літала два рази з донькою на море, а він працював. Троянди стали мені вже набридати, а сестрі чоловік польові збирає і вона їм рада. Я не зовсім розумію, чому тут радіти, рахуючи копійки, але відчуваю, що сестра в сто раз щасливіша від мене. Як так? Не зрозумію.
Фото ілюстративне.
