Ні ну я знала що вона не сприйме це радістю але щоб підняти таку бурю не очікувала. Бачите мою свекруху дуже обурює те що я не змогла прийти до неї на ювілей. Говорить що причина в мене видумана і надумана все аби тільки не допомагати їй у такий день.
Ми з чоловіком хоч і живемо окремо від свекрухи і спілкуємося з нею рідко але ця людина присутня в нашому житті незримо постійно. Вона телефонує ледь не щогодинно контролює наше життя.
— Вадусику, а що ти їв? Вадусику, а як ти сьогодні одягнувся? Синочок, о котрій ти вчора ліг і чим ти сьогодні снідав?
І я їй повинна в ноги кланятись тільки за те, що вона виростила для мене такого прекрасного чоловіка. Більш того, те що мій чоловік став мені чоловіком, я повинна була б вважати за чудо і дар з Небес, адже у мама бачила поряд із ним королеву, не менше.
І це все нічого, я до цього звикла. Найбільшим випробуванням для мене є спільні свята. За місяць до цих дій мама мого чоловіка розвертає бурну діяльність. Довго обговорюється список запрошених потім страви які ми будемо готувати. От тільки слово “ми” тут зайве. Готую я, а керує моя свекруха.
А якщо ще врахувати те що вона завжди невдоволена тим, як я все роблю, то можете уявити у що для мене перетворюється процес приготування їжі. На стіл ми накриваємо ніби разом, але все роблю я одна а от Тамара Ігорівна критикує.
Здавалося б: що ж тут такого поставити на стіл тарілки, серветки, виделки і склянки. Але це перетворюється на справжнє випробування. Кожна склянка перевіряється чи не під мікроскопом. Виделки також проходять дуже ретельний контроль.
Свекруха може спокійно почати критикувати мою страву при гостях. Однак, варто комусь похвалити те, що я приготувала, як вона одразу починає говорити що це готувала вона, а я у неї ніби як помічник повара. Тамара Ігорівна сидить за столом а от я мушу бігати і подавати страви. Звісно все це я роблю невчасно і не надто добре.
Минулими вихідними у моєї свекрухи був ювілей 60 років. Я пробувала себе морально настроїти на все це дійство але не змогла. Чесно, я шукала будь-який спосіб не бути присутньою на цьому святі. Звісно, якби я знала чим саме для мами обернеться моє бажання, то ніколи б і не думала такого.
За тиждень до ювілею моєї свекрухи, занедужала моя мама яка живе в селі. Я поїхала до неї, адже мама завше тримала гарну господарку, та й кукурудзу якраз потрібно було зібрати. Спочатку думала що це буде на кілька днів, однак мама моя була дуже слабкою і я не хотіла їй залишати.
Тож цьогоріч Тамара Ігорівна мусила готувати всі страви і приймати гостей сама. Я не могла повернутися і залишити свою маму одну.
Відтоді тиждень минув а спокою мені немає. Тамара Ігорівна прийняла близько до душі те що, я не з’явилася у такий важливий день. Мовляв, я повинна була зробити все від себе залежне, аби прийти і допомогти їй.
— Нічого б не сталося якби ти маму на три дні залишила. З нею побула б сусідка, – говорить вона мені. – Така подія буває раз в житті, цим ти показала як насправді до мене ставишся.
Чоловік мій також дуже невдоволений тим, як усе обернулось. Він розуміє. що я не мала вибору і знає. що мама і справді досі в себе прийти не може, але за його словами, я й справді мала б вигадати щось, аби не виникло такої ситуації. Більш того, він говорить, що мені треба вибачитись перед його мамою, адже вона на мене розраховувала, а я так її підвела.
От тільки я ну ніяк зрозуміти не можу, за що ж вибачатись повинна? Так, я не прийшла, але на те у мене були вагомі причини, хіба ж ні?
— Я не хочу. аби між двома найдорожчими для мене жінками були непорозуміння. – каже чоловік. – Я все розумію, але для того, аби якось загладити цю неприємну ситуацію ти мусиш бути меншою і вибачитись перед мамою.
От скажіть, на моєму місці, ви б пішли вибачатись?
09,10, 2023
Головна картинка ілюстративна.
