Ніколи мій син не був ідеальний. З самого дитинства ми із чоловіком багато мороки із ним мали, а як виріс, то й за голову узялись. Вже скільки коштів пішло у нас що не злічити, а скільки здоров’я на нього поклали? А це останні роки як поїхав у Чехію на роботу, заспокоївся, за голову взявся. Думали – подорослішав, ан ні. Запросив він нас до себе на гостину. То я після тих відвідин і місця собі тепер знайти не можу.
У нас Ілля син один. Думали і планували ще діток, але нам і одного з головою вистачило. Не спокійним він у нас від самої появи на світ був. Малим вередував і хлипав на всю, спати не могли, а як підріс, то за ним і не до сну.
Дільничий у нас у домі частіше, ніж у своєму був. Я вже вилила усі сльози. Навіть чоловік не міг на нього вплинути. От є такі люди – де не йдуть, а за ними верби ростуть. ото як галас у селі. то навіть, якщо Ілля на подвір’ї, ми знали, що то він щось накоїв. от така він людина не спокійна була.
А чотири роки тому нас навіть не попередивши, він наслухавшись казкових розповідей, поїхав у Чехію на будоу працювати.
Чесно? Я тоді не знала, чи видихнути полегко, чи знову биків заводити, аби мати гроші на готові, бо ж виручати знову прийдеться.
Але от що дивно – наш сина нам передавав свій заробіток. Ну раз, ну два. Приїздив додому на кілька днів – нормально, спокійно відбув і знову поїхав. Ми аж самі собі не повірили. Чи то ж наш син?
Вже ми із чоловіком вирішили, що він просто подорослішав. Може своє відбігав і за голову узявся. Не дарма ж я скільки молилась? А виявилось, що причина геть у іншому.
Запросив він нас до себе в Чехію на заручини. Виявляється усі ці роки він там має собі наречену і ось вони вирішили, що час знайомства із батьками настав. Ми дуже переживали, все ж не щодня такі події.
Перше, що мене вразило – вік “нареченої”. Вия вилось, що вона від мене усього на вісім років молодша, а від сина мого на десять – старша. Але і це не все – у неї двоє синів, які мого сина вже “татом” кличуть.
Ольга ця дуже вольова жінка. така собі генеральша. Постава і голос відповідні. За тиждень, що ми там були, я з її уст жодного слова доброго не почула, чи ласкавого. Говорить короткими фразами, ніби накази віддає. А як що не по її, то погляне так, що хоч крізь землю іди.
Син там мій виконує кожне її прохання. Їсти варить, у домі порядки наводить, хлопців на тренування возить. Я дивилась і сльози мені з очей котились, так дитини своєї шкода.
Я приїхала додому і місця собі знайти не можу, все за Іллюшку переживаю. а чоловік мій навпаки – спокійний. Ще й на мене гримає, мовляв, замість того, аби тій Олі дякувати я тут сльози розпустила.
А мені так прикро. бачу, що то ж не сім’я. не такою повинна бути дружина. Іллі 28, а їй уже аж під сорок.
Чи дочекаюсь я онуків?
Син тільки жити нормально почав, саме розуму набрався, а тут таке.
Оце думаю, може поговорити мені із ним, напоумити. Підказати, що ж то не життя?
Жанна К.
18,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
