Ми з чоловіком одружені чотири роки, маємо дворічну доньку. Жили дуже добре, дуже любили одне одного, принаймні я так думала раніше.
У нас обох хороша робота, достаток, квартири, машини.
Також у мене є старша рідна сестра. Різниця у нас лише три роки. Але вона незаміжня і дитини у неї теж немає.
Ми все життя дружимо, завжди один одного виручали, вона часто приїжджала в гості, всі свята ми разом, ми навіть по суті ніколи не сварилися.
Одна моя подруга завжди мені казала, що помічає як моя сестра дивно дивиться на мого чоловіка, посміхається йому, кокетує з ним. Я завжди сміялася і відмахувалась, ну бути такого не може, вона ж моя сестра.
І ось два місяці тому я цю саму сестру застукала з чоловіком на гарячому у нас вдома… Чоловік думав, що я на роботі, але у мене був скорочений день і я прийшла раніше.
Загалом як в анекдоті, я природно в ступорі, дякувати Богові дочка у цей час була у мами.
Побачивши таке, я відразу зібрала речі свої і доньки в сумку і намагаюся піти, чоловік просив пробачити, а сестра голосила що вони вже півроку зустрічаються і що люблять один одного, чоловік репетує на неї, намагався забрати у мене сумки, я і досі точно не пам’ятаю як я пішла.
У мене був СТУПОР.
Подвійна зрада, подвійна зрада… Такого повороту я точно не очікувала.
З сестрою ми більше не спілкуємося, почуття провини її не турбує. Мама переживає за мене з онукою. Їй соромно за мою сестру і вона з нею теж не розмовляє. Зараз живемо з донькою у моїй квартирі, я подала на розлучення.
Чоловік телефонує вибачається, каже що любить, звинувачує сестру, що це вона проходу йому не давала, а я навіть чути нічого не хочу!
Але ж чоловік не дитина і не теля, зрештою! Як я можу з ним жити після такої зради…
