fbpx

Нову класну керівничку у 8 «Б» прийняли із насторогою. Міська, модна. До того ж хімічка – майже ніхто з хлопців не розумів цей предмет, а отже й не любив. Та й говір у неї був інший

Першого ж дня в учительській Олена Петрівна почула:

— А чому ж це ви, юна колего, при зустрічі на вулиці з людьми не вітаєтеся?

— Вітаюся. Просто ми з вами ще не знайомі.

— Не має значення. Тут усі один з одним вітаються.

— Добре, вітатимусь і я.

Наступного дня завуч приніс Олені Петрівні список 8 «Б», класним керівником якого вона й мала стати.

Після знайомства з класом Олена Петрівна вирішила розсадити хлопців по-новому: багато хто за літо виріс, треба було їх змістити на гальорку. І одразу спротив. Високий Станіслав не дає сісти за першу парту маленькому короткозорому хлопчикові з вогненно-рудим волоссям.

Це тепер, через півстоліття, у нас вважаються красивими – і руді, і альбіноси, і худі, і не дуже. У ті роки рудоволосих як тільки не дражнили. А дрібний на тлі однолітків Сергій Мачульський мало того, що рудий і веснянкуватий, то ще й в окулярах дуже часто потерпав від глузувань однолітків.

Ось із нього Олена Петрівна і вирішила почати. Вона мала великий набір листівок з копіями картин з галереї. Вона відібрала ті, на яких зображені жінки з рудим волоссям і влаштувала класну годину «Що ми знаємо про красу». Розповідаючи про муз художників, вона зупинилася біля першої парти, де сидів Мачульський:

— Хлопці, подивіться, у нашого Сергія волосся таке ж саме, як на цих листівках! Кажуть, такі люди найщасливіші – їх у маківку поцілувало сонечко. Між іншим, рудим був великий Леонардо да Вінчі. Христофор Колумб теж був поцілований сонцем.

Не те, щоб несприйняття змінилося на цікавість, але однокласники почали ставитися до хлопчика доброзичливіше. Однак Олена Петрівна бачила, що цього замало.

Волосся в ті часи фарбували рідко, навіть банальна хна була в дефіциті. Але хімік-біолог знав, що робити!

Вчителька попросила в сусідки лушпиння цибулі, запарила, додала трошки марганцівки і після канікул прийшла до школи в новому кольорі.

– Ну що скажете, вийшов у мене такий самий колір, як у Сергія?

Хлопці загомоніли:

— Ні, у вас світліше волосся, ніж у нього.

– І справді, у Сергія – тон набагато красивіший, погодилася Олена Петрівна.

Як засвітилися тоді очі хлопчика, вчителька пам’ятає й досі! А потім всі обговорювали, що і в який колір можна перефарбувати з підручних засобів.

Через багато років на зустріч випускників до школи приїхав цей Сергій. Він був вже сивий. І розповідав, що через все життя проніс теплі спогади про вчительку, яка допомогла йому повірити у себе.

Svitlana Sushko.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page