Ну ось я і стала незручною декретницею. Ну знаєте, такою яка зібралася виходити на роботу. Без неї вже все працює, а зараз знову все ламати. Та й маленька дитина не дасть працювати в повну силу. «Ну навіщо така потрібна? Чому це їй і далі в декреті не сидиться!» – так думають мої керівники. Звідки знаю?
У декрет я йшла з посади начальника невеликого підрозділу. І ось співробітники під моїм керівництвом дуже хочуть щоб я повернулася. Про що мені і повідомили:
— Ну хоч порядок наведете! Нас зовсім заганяли! Що робити не знаємо, валиться все підряд, за інші відділи працюємо. А твій зам «безхарактерний», тільки киває керівництву і з фразою «Ну ми ж команда» валить все на нас.
І вони ж зателефонували і повідомили, що керівництво бачити мене не бажає. Я для них занадто жорстка. У образу «своїх» не даю і змушую працювати інші відділи. Працюю за принципом: «У всіх є свої обов’язки і вони повинні виконуватися!». Тому виконуючи обов’язки інших співробітників і відділів, мій буде працювати неефективно. Витрачати час на чужу роботу означає менше витрачати часу на свою. З таким підходом ніхто з моїх підлеглих не зможе сказати що я не зробив те-то бо ви мене іншою роботою завантажили. А якщо працювати тільки з тими обов’язками, що відповідають твоїй посаді, то ти точно знаєш на що підписувався і значить розраховував свої сили – повинен встигати.
А зараз керівництву добре. Мій заступник всю роботу бере і моїми хлопцями затикають всі дірки. Але вони не залізні. Будь-яка людина так зламається. Але керівництво мабуть цього не розуміє, їх все влаштовує.
Тому перед виходом на мене чекає неприємна розмова з керівництвом. Швидше за все мені запропонують піти. Але ми ще подивимося.
Фото pixabay.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
