Моя невістка Оксана у нас не довго, лише чотири роки, але за цей час я розумію, що яблуня від яблуні далеко не падає. Вона мені ще з самого початку своїм характером не сподобалася, а, коли я зі свахою познайомилася, то зрозуміла звідки ростуть ноги.
Сваха Юля жінка своєрідна, але я кажу, що вона природжена базарна баба – там зазове, там зарегоче, там жарт недоречний кине, галаслива у неї не лише душа, але й зовнішність. Ми виховані зовсім по-іншому, люди доволі замкнуті і тихі, може, це пішло від батьків, які були вчителями і не вважали крикливість за прояв малої дитини, а ознаку невихованості.
Але я не стала синові перечити щодо Оксани, може, йому такого й треба, щоб з ізюминкою, чи як то там кажуть. Але ж я не зобов’язана при цьому терпіти її матінку!
Тому всі наші сімейні свята ми проводили без свахи і вже тоді невістка супилася:
– А чого ви на своє день народження не кличете мою маму?
– Тому, що це моє день народження, – спокійно відповідала я, – і я хочу бачити тих, хто мені приємний.
– То моя мама вам не приємна?
– Твоя мама не має мені бути приємною чи не приємною, я просто не хочу тісно спілкуватися з людьми, з якими не хочу. Я не маю такого права?
Вже тоді вона синові моєму жалілася на таку мою поведінку і він навіть просив аби я матір таки запросила. Ви уявляєте? Я вже дійшла до того розуміння людей, що я нікому нічого не винна, а тут он який поворот – або синові добре і сваха у мене на застіллі, або всім не добре. Я сваху не запросила і тоді не прийшла й невістка, а я тому була тільки рада і ми провели дуже затишний і теплий вечір, мій черговий чудовий ювілей.
І ось недавно мій брат овдовів, йому лише п’ятдесят п’ять років і ми запросили його у нас пожити, бо діти його за кордоном, а людині потрібна підтримка.
Як про це Оксана з матір’ю пронюхали – не відомо, але вони нагрянули до нас на дачу, де був брат і сваха була вся, наче той індіанець, що зібрався на полювання.
– Ви ж не будете проти, якщо ми породичаємося, – зареготала Юля і мені аж ноги похололи, бо я дуже проти, – Бо я такого гарного чоловіка не залишу тут сумувати.
Мій бідний брат вже втікав від неї, а та й далі зі своїми жартами та базарними плітками.
– Ми на наступні вихідні знову будемо у вас, – запевнила що невістка, що сваха і я зрозуміла, що треба щось робити!
Звичайно, що братові не до якихось амурних справ, але вони просто не знають слова «ні», не розуміють, що людина хоче бути сама.
Я тоді запросила свою подругу, яка була одинокою і дуже просила просто всіма силами відволікати сваху. Та так і зробила, бо розуміла, що брата треба рятувати. А тут невістка до мене з претензіями:
– Ви спеціально так робите? Не хочете аби моя мама була щаслива?
– Ти про що?, – дивуюся я.
– А про те, що мамі ваш брат давно подобається, ще на нашому весіллі вона його запримітила, а тепер просто дякує Богу за можливість і хоче теж бути щасливою! Невже ви настільки її не любите, що готові на все аби зруйнувати її щастя?
– Оксано! Для щастя потрібні двоє і я бачу, що мій брат більше має спільного з моєю подругою, ніж з твоєю мамою.
– Що ви розумієтеся!, – каже вона мені! мені!
На щастя, брат вирішив рятуватися втечею від такої надмірної уваги, а я вийшла в цьому винною.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
