Кілька років тому у нас була звичайна і навіть щаслива сім’я. Батько був бізнесменом і добре заробляв, а мати працювала юристом і теж від нього не відставала. Якось раз друзі його повели в покер клуб. У цю ніч він залишив там свій місячний заробіток. Батько прийшов додому весь червоний і розкаявся. Мати не стала погіршувати ситуацію і просто поклала його спати. Нам довелося в цьому місяці жити на зарплату мами.
Ми думали, що це була разова акція і більше він не стане так з нами чинити. Але ми помилялися. Азартні ігри дивним чином увійшли до нього в звичку. Тривало це досить довго. І як зазвичай буває, в один прекрасний день до нас постукали незнайомці з певними папірцями, які підписав мій тато. Борги були досить таки значними.
Звичайно, це все не припинилося. Я навіть влаштувався на роботу, щоб рідко бувати вдома і хоч чимось допомагати мамі.
Ніхто не міг приборкати його. Ні я, ні мама, ні його брати. Навіть сумне личко мого молодшого брата не діяло.
В один прекрасний день мама не повернулася додому після роботи. Вона просто зникла. Я не знав, що вже думати. Ми обдзвонили всіх її друзів, обійшли всі установи де б вона могла знаходитись. Її і слід прохолов. Ні дзвінків, ні повідомлень від неї не було.
А потім я побачив її фото випадково на сторінці спільного знайомого у соцмережі. Мама, як виявилось, поїхала працювати за кордон. от так просто, взяла і втекла.
Звісно, через кілька років вона повернулась, але бачити і розмовляти з нею ні я ні брат не хотіли. Так, тато грати перестав, але лиш після того, як спустив квартиру і ми переселились до бабусі у село. Там просто не було можливості.
А мама? Бог їй суддя. Але сльози свого брата, якому тоді було лиш п’ять. я їй пробачити не можу.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
