fbpx
Історії з життя
Осиротіла Іра вже в 11 років. І шлях її лежав прямо в сиротинець. Вона ще не замислювалася про свою подальшу долю, придавлена ​​непосильним випробуванням, коли почула, як на кухні схлипує після поминок мама Зіни і немов виправдовується перед Федором: – та взяла б я її до себе, все ж Женька сестра моя двоюрідна, не чужі. Але ми самі з Зінькою раз в тиждень з дому тікаємо

Не те щоб Іра незлюбила вітчима, просто не прийняла. Ну, який він їй тато? Не було ніколи в Іри тата і цей «дядько Федя з’їв ведмедя» теж не тато. Однак заради мами вона з перших днів знайомства намагалася тримати своє невдоволення при собі.

Не маленька, вже одинадцятий рік, розуміє, що мамі хочеться сім’ю, хочеться, щоб її цінували, любили. Загалом дядько Федір непоганий, мовчазний просто. Але чужий. Іру ніби й не помічає. Зате не п’є, як батько у найкращої подруги Зіни, що була їй навіть сестрою троюрідною.

А Федір ніби й не помічав, що у його коханої жінки підростає донька. Прийняв як даність її наявність і став будувати плани на подальше життя, в надії, що подарує йому Женька рідного сина, а може й двох.

Розписалися вони швидко і тихо, обміняли дві квартири на одну простору, де у Іри з’явилася своя кімната, і між вітчимом та Ірою з’явився просто «поганий мир», замість «доброї сварки». Пообідавши після школи, Іра пірнала в свою кімнату і намагалася поменше стикатися з чоловіком матері. Він з дружбою теж не нав’язувався.

Коли у Євгенії з’явилася ранкова нудота і турбувало запаморочення, вони навіть всі дружно зраділи – поповнення! Іра мріяла про братика, а Федір про сина. Але сталося дещо геть інше, не нове життя зародилася, а недуга оселилася в голові молодої ще жінки. Осиротіла Іра вже в 11 років. І шлях її лежав прямо в сиротинець.

Вона ще не замислювалася про свою подальшу долю, придавлена ​​непосильним випробуванням, коли почула, як на кухні схлипує після поминок мама Зіни і немов виправдовується перед Федором: – та взяла б я її до себе, все ж Женька сестра моя двоюрідна, не чужі. Але ми самі з Зінькою раз в тиждень з дому тікаємо, як мій очі заллє. Не потягну. А більше нікого у нас з рідні і немає.

Іра не хотіла підслуховувати, але так вийшло, і з розмови вона зрозуміла, що приходили з опіки, що «вилучають її в дитячий будинок», що в цих стінах великої і просторої квартири, вона тому, що вітчим відстояв, випросив кілька днів, в надії знайти рідню Жені. Ось і ця розмова звідси випливає.

– Іро, поговорити треба – почав вранці вітчим, але замовк, підбираючи слова.

– Та, не бійтеся, говоріть, я вже знаю, що потрібно в дитбудинок збиратися.

– Я про інше. Якщо ти не проти, то я хочу оформити опікунство над тобою, адже ми з матір’ю були розписані, кажуть, що можна спробувати, але якщо ти сама захочеш. Я знаю, батько з мене нікудишній, але не можу я тебе в дитбудинок віддати. НЕ МОЖУ. Може спробуємо? Заради Жені, спробуємо. Напевно, дивиться на нас і переживає.

Вона й гадки не мала, що дорослий чоловік може плакати. Особливо Федір. Він і на прощанні з мамою не плакав. Скам’янілий був, так, але жодної сльозинки. А тут…. Підійшла, обняла його і почала, як маленького втішати.

Все у них вийшло. Хто кого підтримував перші півроку, це ще питання, але час потихеньку лікує. Налагодили побут, навчилися обоє варити борщ і не тільки. Навчилися розмовляти один з одним.

Правда Федір співрозмовником був небагатослівним, але Іра звикла. Крім подяки, вона почала відчувати і повагу до вітчима. Чоловік він був справедливий. Не раз заступався за неї на подвір’ї, намагався якось її радувати в дрібницях. То морозиво після роботи принесе, то два квитки на прем’єру кіно їм з Зіною купить.

Іноді забігала тітка – що допомогти, підказати, розібратися з рахунками за квартиру. Частенько приходила з ночівлею Зіна. Біль стихав. Почали жити. Федір ходив на збори до школи, залишав частину зарплати на спільне користування і ніколи не питав звітів. Іра намагалася не підводити його. Але ніколи не називала його татом, ні в очі, ні за спиною, розуміючи, що для нього вона чужа дитина.

Не сама прийшла до такого висновку, а знайшлися «добрі люди» – просвітили «сирітку», шкодуючи солодкаво.

Коли їй виповнилося 14, Федір знову зважився на важку для обох розмову. На цей раз, він запитував її думку з приводу свого одруження. На роботі непомітно у нього почали будується стосунки з однією жінкою, і ще – у них буде дитина.

– Я б пішов до неї жити, але ти ще не можеш залишатися одна. Та й опіка набіжить. А вдвох до неї теж не варіант – тісно буде. У неї лише кімната в службовому будинку. Але якщо я приведу її сюди, як думаєш – уживемся?

Зовні вжилися. Ліда ходила по дому як передова гуска, погладжуючи живота, Федір повеселішав, а Іра намагалася згладжувати всі конфлікти, що виникають. До неї чомусь так і не прийшов складний підлітковий період. Напевно вона відразу подорослішала з втратою мами. А ось Ліда…

Іра багато списувала на її стан і не розповідала Федору, як сповзає усмішка з лиця його дружини, коли за ним закриваються двері. Як всім своїм виглядом вона показує Ірі, що тепер господиня вона, а Іра ніхто. І це «ніхто» через непорозуміння, по наївності Федора путається у них з чоловіком під ногами.

Зрозумівши, що Іра нічого Федору передавати не збирається, вона вже не тільки видом, а й словами відкрито це їй говорила. Дратувала її чужа донька, чужа дитина.

І знову допомогла стара тактика. Поменше попадатися на очі. Федір довго був в невіданні, але коли народився їх з Лідою син – Стасько, то став здогадуватися, що Ірі непросто в їхній родині. Ліда вже й Федору почала наспівувати, що чужа дитина їй заважає. Ну і що, що кілька квадратних метрів їй в цій квартирі належать? Виплатимо її частку до повноліття, і нехай живе своїм життям, – співала вона йому. А зараз про неї держава повинна піклуватися, а не ми – чужі їй люди.

Федору складно давалися заперечення, він дійсно з молодості був неговіркий. А Ліду переговорити взагалі було важко. Однак знайшов аргумент простіше – стукнув кулаком по столу і сказав. Припини. Ніколи більше не хочу чути подібне.

А Іру покликав в найближчу суботу відвідати Женю. Прибралися там, пофарбували огорожу, квіти пересадили. Посиділи мовчки, і знову немов зблизилися, як в перші півроку, що були заповнені смутком.

– Нічого, Ірішко, все владнається. Ти потерпи. Скоро Стас в садок піде, Ліда працювати почне, ніколи їй буде нісенітницями займатися.

Але Ліда стала з іншого краю діяти. Під приводом слабкого імунітету Стасика заборонила запрошувати додому Зіну. А її матір вона давно вже відучила забігати до них по-родинному. Взяла в руки всі фінансові питання. Не було у Іри вже доступу до загальних грошей. Доводилося просити у Ліди навіть на найнеобхідніше, про що дівчатка соромляться вголос говорити.

Вона не скаржилася Федору, не хотіла бути причиною їх сварок. Їй щиро подобалося те, що вітчим повеселішав, що знову заблищали його очі. Вона бачила, як він любить сина.

Одного разу Федір ненавмисно дізнався, що Ірина не харчується в школі. Вона вже вчилася в дев’ятому, часто залишалася на додаткові заняття, ще займалася в стрілецькій секції. І частенько до вечора була голодною. Кишенькових грошей, щоб перекусити, у неї теж не водилося. Відтоді, як гроші з доступної шкатулки перекочували в Лідин гаманець. Вірніше, це вже була банківська карта.

Федора відчитала класна керівничка Ірини.

– Ви б, Федіре, поговорили з Іриною. Мода модою, але вона ж уже прозора! Скоро з голоду буде падати. А відповідатиме хто? Знову школа – знову недогледіли? Замучилися ми з їх дієтами!

Коли до Федора насилу дійшло, що він упустив момент з грошима, понадіявшись на дружину, то картав себе і лаяв Іру, що мовчала.

– Ну, пробач, доню, тугодум я. Ну, а ти чого мовчиш? Ти знай – у тебе і рахунок свій є. Я туди всі опікунські складаю, і виплати туди ж всі йдуть. Але знаєш, ми все ж їх чіпати не будемо. У тебе і навчання попереду, і весілля. Я тобі просто карту відкрию і буду з зарплати скидати. Добре?

Іра толком і не слухала його, про гроші, про карту. Набатом в голові звучало – ДОНЬКА. Невже вона й справді для нього не чужа дівчинка, що він засмутився через неї. Не через Ліди, не через Стаса, а через неї?

Ох, і бісилася Ліда, коли зрозуміла, чому грошей до неї трохи менше поступати стало. Почала опікунські «в спільний котел» вимагати, то демонстративно голосити, що гроші немов в трубу вилітають. Як вона не економить, відкласти на відпустку не виходить. А як інакше, якщо «цю» одягати, взувати і годувати доводиться. А тут ще й гроші їй став виділяти!

– Та відпускні отримаю, і поїдемо у відпустку, проблем немає…

– Знову в будинок відпочинку ваш? Я до моря хочу!

У таких баталіях пролетіло ще небагато часу. Ліда намагалася зачепити Іру, Федір стіною вставав на захист. Ірина страждала, знаючи, що є причиною сварок в сім’ї.

Одне гріло – вони з Зіною мріяли закінчити школу, знайти роботу і орендувати кімнату на двох. Батько у Зіни зовсім вже «злітав з котушок», почав тягти все з дому. І неясно навіть було – кому з дівчат живеться гірше.

Але мріям не судилося збутися. Зіна вискочила заміж відразу після випускного. Майже за першого зустрічного, не могла вже жити з батьками. У Ірини змінилися плани – вступити туди, де буде гуртожиток стало вже її метою. Федір хоча і не підтримував цю ідею, але розумів, що Ірині складно з ними. Прораховував вже варіанти, як взяти іпотеку для Ірини, але Ліда пручалася, як могла, наполягаючи на грошовій компенсації.

– Що їй там належить з цієї квартири? І так на всьому готовому виросла!

Рішення прийшло несподівано. Федору в спадок дісталася непогана квартира в сусідньому обласному місті. Там якраз був і інститут сервісу, куди Ірина потай мріяла вступити, але вважала, що їй «не по кишені» платне навчання, а за бажаним напрямом не було передбачено бюджетних місць. Та й гуртожитки там не надавали.

Федір переписав свою спадкову повнометражку на Ірину, вручив їй і управління рахунком, де накопичилося достатньо, щоб разом оплатити всі роки навчання. Сам поїхав з нею – допомогти із заселенням, з подачею документів. Ні, він дійсно хотів допомогти, а й ще була причина. Ліда біснувалася, коли дізналася, що спадок «сплив» з її рук. А він вже втомився від суперечок. Тому тиждень відпочинку від дружини був до речі.

Обійшов усіх сусідів в під’їзді, благо квартир там було не так вже й багато. Невеликий триповерховий будинок в затишному ЖК. Попросив «не ображати доньку, наглядати». І це Федір, який в магазини ходив, тільки з самообслуговуванням, щоб зайвий раз не розмовляти з продавцями!

– Пощастило тобі з батьком, дівонько, – говорили сусідки, зустрічаючи Іру у дворі.

– Так, татко у мене чудовий, – погоджувалася Іра.

На кожному весіллі, є зворушливі моменти, коли складно стримати сльози. На Іриному весіллі цим моментом став танець батька з донькою.

Федір взагалі змусив усіх гостей понервувати в той день. Наречена не хотіла йти на реєстрацію, поки не приїде батько. А у нього зупинилася машина на трасі між містами. Нову гнав, як весільний подарунок. Не обкатана для такої дороги. Але обійшлося, встиг.

Все в житті встиг цей небагатослівний чоловік.

Автор: Тетяна Бро.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page