Після тієї розмови нашої, донька зі столиці не приїхала, а прилетіла. Бачте, її обурює моя позиція і вона щиро не розуміє. чого я йду на принцип у такому дріб’язковому питанні. “Мамо, ну навіщо ти так? Усе зеленню поросло. двадцять років відтоді минуло, у кожного своє життя? Ти не розумієш. що так ти мені прикрощів завдаєш?” От тільки я від свого не відступлю. У цій справі терміну давності не існує. я так вважаю.
Своїх трьох дітей я виростила і поставила на ноги самостійно. Тримала дві корови, биків, свиней, працювала на фермі. звісно. на свої 55 я вже давно не виглядаю, здоров’я втрачено, але діти мої отримали усі освіту і росли не гірші від інших.
Такої долі я нікому не побажаю і робила я і жила так не від добра. свого часу я також була заміжня і як мені спершу здавалось, дуже щасливо. Лиш пізніше я дізналась, що то все була ілюзія – не більше.
Мій чоловік покинув мене зі своєю лежачою мамою у кімнатці гуртожитку. Його не спинило ні те, що у нас троє дітей, ні те, що свого часу я роботу залишила аби за його мамою наглядати і засобів до існування ми не мали.
Одного дня він сказав, що йому дуже складно все це витримати, що він не готовий, а от у Іри (моєї подруги ліпшої) і квартира і авто і любов до нього не земна. Відтоді він не з’являвся. матері не провідував, про дітей не згадував.
Я ще пожила у місті трішки. Мила під’їзди, пробувала підробляти, але розуміла – не тягну. Дякую моїй сестрі двоюрідній яка віддала нам хату батьків своїх. Вона і забрала нас усіх із міста до себе в село. Не знаю, чи вижила б я без її допомоги.
І от, роки минули. Мої діти вже дорослі і самодостатні люди. Живуть усі в столиці. Там мають роботи і сім’ї. А найменша моя доня – Олечка, зібралась оце заміж якраз по закінченні посту.
Так от. Виявилось. що вона відколи навчається у столиці, спілкується зі своїм татом – моїм чоловіком колишнім. Знайшла його сама, зустрілись поговорили і тепер “надолужують утрачене”. Мені вона нічого говорити не хотіла, бо я за її словами, ще не відпустила минулого і не простила татової зради.
— Мамо, життя іде. а ти в старій каші борсаєшся. та вже все забуто. ми виросли, он уже й онуки у тебе є. Тато нормальний чоловік, вони із Іриною щасливі. Ми ж разом усі свята відзначаємо. ніхто старих образ не згадує. одна ти ще позаду потяга. – так вона мені нині говорить.
У нас із нею нині напружені дуже стосунки. Бачте, вона вирішила, що буде правильно запросити тата на своє весілля. от тільки я бачити тогго чоловіка бажання не маю. Від однієї думки, що ми будемо в одному приміщенні мені зле стає. Сказала, якщо вони із Іриною будуть. то про те, аби я на забаві була присутня і мови немає.
Оце син зателефонував. Він теж не розуміє моєї принциповості і того, як я відреагувала на те, що вони із татом тепер одна сім’я:
— Мамо, то були ваші стосунки, а це наші. Тільки через те, що у вас із ним не вийшло, ми повинні тепер його цуратись?
Хай мене ніхто із них не розуміє, хай вважають, що я живу минули, я Бога прошу. аби жодна із моїх дочок ніколи не пережила подібного і не зрозуміла мене, але якщо він там буде. я на весілля не прийду.
Ну скажіть, хіба б ви на моєму місці не вчинили б так само?
25,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
