Одного разу я вже пережила зраду близької людини, повторно наступати на граблі не збираюся, але мої близькі вмовляють дати рідному таткові моєї дитинки останній шанс.
Син з’явився на 2 місяці раніше терміну, ніхто не гарантував, що він буде жити, а спеціалісти, як один попереджали про вади під час розвитку. Напевно, тому його рідний батько втік 7 років тому. Я залишилася одна з немовлям на руках, ще й на знімній квартирі. З чоловіком ми жили у цивільному шлюбі, офіційно відносини не реєстрували. Після того, як фахівці озвучили «татові» прогноз, він написав коротке повідомлення: «Вітаю, тепер у тебе є син». Поки ми з дитиною перебували між двома світами, він зібрав речі і поїхав у невідомому напрямку, змінивши номер мобільного.
Мені допомагали друзі та родичі, спеціалісти дали контакти прекрасного професора. Син пішов майже в 1,5 року, заговорив після 3 років, розвиток просувався повільно, але будь-яка перемога була для мене дуже важлива. Я не намагалася знайти колишнього, з усім справлялася сама. Можливо саме все це примусило мене до розвитку. Ми з подругою речами почали через інтернет торгувати, зараз не бідую, але і не шикую. Син росте тямущим хлопчиком, з 5 років грає в шахи, бере участь в турнірах, займає призові місця, любить читати і малювати.
Про тата запитав всього лише раз – і я сказала правду. Велика частина дитинства моєї дитини – реабілітації, дорогі курси відновлення і масажі. Відносини і не думала починати з кимось – кому потрібні чужі негаразди? І ось нещодавно мені подзвонив колишній, пояснивши свою втечу розгубленістю і малодушністю. Просить вибачення, благає прийняти його – мовляв, синові краще в повній сім’ї. Я вислухала аргументи і відмовила – на це у мене є маса причин.
Дуже зручно з’явитися «на баскому коні», коли позаду безсонні ночі, плач дитини, фінансові негаразди. Він розгубився? А я? При цьому мені вистачило сміливості і сили волі не покинути малюка, а йти до останнього. Звичайно, з моменту виписки дуже допомагали друзі, але що йому заважало підключити своїх знайомих і родичів? Я не вірю в чарівні зміни, чудеса трансформації і усвідомлення власних помилок. Син його ні разу не бачив – 7 років тому було нестерпно від його зради тільки мені. Впустити такого в наше життя означає відкрити душу своєї дитини. А якщо «тато» знову втече, і у сина на цьому тлі знову щось почнеться?
Усі довкола впевнені, що чоловік змінився, і просять повірити в його щирість. Сім’ю створювати з ним не збираюся, тому що всі почуття виплакала багато років назад. Начебто і обмежувати їх спілкування з сином не варіант, але спокій дитини для мене дорожче сумнівних вибачень. Тому не дозволю йому навіть наблизитись до малого. Колись, звісно, розповім сину, що тато намагався повернутись, але не зараз.
Мій хлопчик має геть іншого чоловіка у свідоцтві про народження, тому негараздів на цьомутлі я впевнена не буде. Може я й не права, але кому повертатись колишньому нікуди.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
